Олександр Ясенчук
Чи знаєте ви історії, як створювався Менський зоопарк? Чи чули ви про Чучине озеро, ведмедя-алкоголіка, палкого природолюба-відуна, колишнього міліціонера Геннадія Полосьмака, який власне і став Творцем цього місця?
Я теж не чув, аж доки не прочитав книгу «Мамонти в яблуневих джунглях» Богдана Чалого, виданої у 1990 р. До речі, щодо «яблуневих джунглів», так романтично називали власне сам Менський зоопарк працівники.
Так от, декілька історій-перлинок із книги.
Геннадій Полосьмак мав якийсь енергетичний зв’язок із бджолами, вони любили його, а він їх. Мабуть, це прийшло до нього у дитинстві, коли в с. Дягова Менського району на нього під час грози сів … рій бджіл, який він переніс з одного кінця села до іншого – до пасіки на собі!
Підтримували його й рідні. Доки зоопарк устатковувався, його дружина з дитиною жили в зоопарку, дивилися за тваринами, зокрема за левом Юнічкою. А ось історія від його дружини Таісії Курликіної:
«Чищу ранком картоплю, мала Оленка вискочила надвір. Враз помітила, що вольєр відкритий, доглядач не замкнув. Лев Юнічка подививсь-подививсь, поріг обнюхав, вирішив теж прогулятися. А тут на порозі – маленька гостя.
Чемно так підпустив до себе. Полизав їй голівку. Влігся, поглядає уважно, чим би малу розважити. Оленка гриву йому заходилася пальчиками розчісувати. Присіла поряд, лоба чухає, мов котові. Заглядає у жовті очі.
Перші відвідувачі з’явилися. У крик і – хода. Подзвонили в міліцію: «Лев дитину з’їв, роздер на шматки! Кров рікою тече!». Опергрупа примчала, з автоматами всі. Повистрибували з машини, оточили вольєр, заклацали затворами. Заніміли, чекають команди. Нема команди. Оленка верхи сидить на леві. Юнічку п’ятами підганяє. Жива-здорова ще й посміхається.
Командир у хату, блідий, як полотно. Тут і я налякалася. Тремтить капітан, сказати нічого не може. Вийшла за ним на вулицю, ледь не зомліла. Кажу спокійненько: «Снідати йди, Оленко. Не муч ти лева, бачиш, як він стомився…». Зареготали солдати. А в мене ноги – мов ватяні. Все завершилося добре».
А тепер трохи краєзнавства. Виявляється озеро, в якому плавають птахи зоопарку, має назву Чучине, назване так на честь купця та агронома Лавра Пилиповича Чучи, якому колись належало.
У книзі є розповідь однієї бабусі, яка жила поруч з зоопарком і пам’ятала, як цей купець влаштовував зимові забави на озері, запрошуючи місцевих діток і частуючи їх солодощами. Посеред озера у нього був острів, де він ставив самовар, з якого всіх пригощав запашним чаєм. А ще він займав селекціонуванням, створював нові сорти картоплі, конюшини, возив їх на продаж до Петербургу. Сорт картоплі називався «чуча». Чи зберігся він десь у Мені?
А ще трохи політики. Щоправда, ця історія вже не з книжки. Геннадій Полосьмак був прихильником незалежної України і допомагав поширювати рухівські газети, що друкували наприкінці 80-х в часи СРСР у Прибалтиці. Передавали їх поїздом, забирав він їх на станції Низківка, звідки родом, і привозив до Мени, де зберігав у клітці з ведмедем, куди окрім нього всі решта боялися заходити
Світлини: Сергій Крицький
Джерело: http://bit.ly/2GJe5hD