У 18-му столітті на кожну сотню менян припадало по шинку


Олександр Ясенчук (стаття з архіву газети “Менщина” №4 від 5 травня 2012 року)

За часів заснування Мени такого напою як горілка тут не знали. А вже в 17-му столітті горілчаний промисел став найвигіднішим бізнесом.

Місто Мена засноване ще в період Київської Русі. На думку істориків, перші міцні напої в нашій місцевості з’явилися саме у той період. Їх готували з меду диких бджіл і соку лісових ягід.

Згодом для виробництва спиртного почали використовувати житнє зерно. Квас і пиво, які виготовляли із зерна, мали менше градусів, ніж хмільний мед, при цьому їх виготовлення було складнішим і дорожчим.

На межі 12-го і 13-го століть, припускають дослідники, вперше виготовили горілку, яку спершу назвали хлібним вином. Найвірогідніше, що оковиту винайшли селяни. Готували її з дешевого вівсяного, ячмінного, житнього борошна, але не часто.

Далі, Менське князівство встигло побувати у складі Великого Князівства Литовського, Московської держави та Речі Посполитої. Єдине, що ми можемо стверджувати, що жителі містечка ще не вживали широко такого напою як горілка.

Горілчане виробництво виникло в Україні за часів Запорозької Січі, у середині 16-го століття.

У часи Гетьманщини, із середини 17-го століття, алкогольний промисел, а отже й вживання, широко розвинулися. Пили тоді українці «варенуху», пиво, горілку, «медовуху», всілякі вина, в тому числі й заморські. Останні нерідко надсилалися найвищим посадовим особам Лівобережжя та Слобожанщини з царського двору у вигляді «особливої милості». Отримував його, певно, і менський сотник Сахновський за зраду свого сюзерена Івана Мазепи. У ті часи чи не найбільші доходи одержували саме від продажу горілки. Майже в кожному поміщицькому маєтку була своя гуральня, а то й декілька. У багатьох козаків теж були гуральні. Горілку збували на місцевих ринках, в шинках, везли її в Січ, Крим, Волощину, у російські губернії, за кордон. Багато оковитої закупав російський уряд для своїх шинків.

У середині 18-го століття у Мені стояло 16 шинків, які належали місцевій козацькій старшині, священикам та окремим цехам: ковальському, шевському, кравецькому. Населення містечка тоді складало трохи більше 1 600 осіб. Себто, виходить один шинок на 100 осіб, це вже забагато для тих часів, де кількість людей на один шинок становила близько 200-300 чоловік. Можливо, це пояснюється тим, що Мена стояла на шляху Чернігів – Новгород-Сіверський або й тим, що меняни мали особливий потяг до «зеленого змія».

Українці, а отже й меняни, у 19-му столітті пили досить багато. Горілка була малоградусною, її вживали навіть жінки та діти. Дуже розповсюдженими були різноманітні наливки та настоянки на горілці.
Під час Першої Світової війни було оголошено заборону на вживання алкогольних напоїв.


0 Comments