«Якщо загину, то на рідній землі». Так говорив мамі солдат Микола Бурлак у нечастих телефонних дзвінках із зони АТО.
«Не хочу помирати за чужі інтереси у Чечні чи Придністров’ї, а якщо доведеться, то тільки на своїй землі і за свою землю». А насправді вірив у перемогу. Перемогу правди і здорового глузду. Автоматна черга під Лисичанськом загасила свічку життя 27-річного хлопця зі Стольного.
Домашня дитина
– Старшого Сашка і середульшого Колю я тримала у «колючих рукавицях», – витираючи сльози, говорить мама, Ганна Іванівна. – Гуляти майже не пускала та й ніколи було – по господарству хлопці допомагали. І самі вони намагалися завжди щось зробити, щоб у мене руки вільніші були. Коля ріс домашньою дитиною: слухняний, спокійний.
Добре відгукувалися про хлопця і однокласники. Знайшлися записи, коли одинадцятикласники перед самим випуском давали характеристики один одному: «Коля дуже ввічливий, добрий, а як щось потрібно – обов’язково допоможе», «Дуже веселий і прикольний хлопець», «Робить відчайдушні вчинки, смішний», «Навіть може носити дівчину на руках».
– Микола навчався посередньо, – розповідає колишній класний керівник хлопця Надія Федоряк. – А от дисципліну мав відмінну, ніколи не пропускав уроків. Заводієм не був, але активно брав участь у всіх подіях життя класу.
«Хочу захищати мирних людей»
– А ще згадую такий випадок, – продовжує розповідь Надія Петрівна. – У шостому чи сьомому класі, коли писали твір «Ким хочу бути?», Коля зазначив: «Хочу стояти на сторожі мирних людей».
Згодом дитячо-юнацькі мрії склалися у реальні будні. Строкова в армії, контракт і військова служба в Гончарівську. Намагався вступити до міліції – не пройшов за станом здоров’я, завадили проблеми з ниркою. А ось в армії від фахівця не відмовилися – минулої осені Микола Бурлак уклав черговий контракт, став бійцем 95-ої аеромобільної бригади в Житомирі.
Десантники завжди на передовій: Херсонська область (на кордоні з Кримом), Сєвєродонецьк Луганської області, потім Лисичанськ.
Дві кулі
Саме під цим містом колона десантників потрапила у засідку. Микола вискочив із машини, але залягти вже не встиг. Дві кулі, одна в голову, друга в шию, обірвали молоде життя.
На похорони зійшлося мало не все Стольне. Солдата поховали серед рідні, недалеко від трьохсотлітньої церкви.
Гірко. Сумно. Страшно. Рідний дядько та хрещений Колі, який живе в Росії, так нічого і не зрозумів, у смерті племінника винуватить «київську хунту».
А простий стольненський та український хлопець просто думав про вас усіх, безіменні люди! Про ваше майбутнє, ваших дітей і батьків. Для того, щоб на Менщині, Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині не свистіли кулі і не гинули люди, він віддав усе, що міг. Навіть своє життя…
http://nslovo.com/blog/yakscho-zahynu-to-na-ridnij-ze..
Бурлак Микола Михайлович народився 9 квітня 1987 року у с. Стольне Менського району Чернігівської області.
Закінчив Стольненську середню школу та Чернігівський учбово-курсовий комбінат корпорації «Укрбуд».
З квітня 2005 по травень 2006 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах України.
З квітня 2008 по квітень 2011 року проходив військову службу за контрактом у смт Гончарівське Чернігівського району за військовою спеціальністю «механік-водій».
З травня 2013 по липень 2014 року проходив службу за контрактом у 13-й окремий аеромобільний батальйон 95-ї окремої аеромобільної бригади у м. Житомирі.
З 4 червня брав участь в антитерористичній операції в Донецькій області. Служив старшим стрільцем 95-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ.
Загинув 19 липня 2014 року у бою у складі штурмової групи по знищенню бойовиків у районі міста Лисичанськ Луганської області.
Похований у селі Стольне Менського району Чернігівської області.
Указом Президента України «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
http://cg.gov.ua/index.php?id=11781&tp=1
Запропонував Сергій Іванов http://vk.com/free_ukrainian_crimea