ЗАХИСНИКИ МЕНЩИНИ В’ячеслав Гальчук: “Перемогу здобудемо тоді, коли українські воїни отримають наказ йти вперед”
Григорій Степанюк
Українське сьогодення вимагає від нас пошуку істини та героїв, на яких варто рівнятися. Часто ми у цих пошуках губимося, заглиблюючись у найпотаємніші сторінки історії. Та виявляється, що іноді достатньо просто поглянути довкола. За три роки війни Україна отримала тисячі героїв, але згадуємо ми про них лише в разі їхньої загибелі. Заради виправлення ситуації ми вирішили зібрати і опублікувати інформацію про живих учасників АТО. Першим героєм нашої рубрики став В’ячеслав Гальчук.
В’ячеслав Володимирович Гальчук народився 11 листопада 1978 року в селі Киселівка, де і проживає до цього часу. Працює водієм у ТОВ «Агроресурс-2006». Одружений, має двох дітей.
Строкову службу проходив з 1997 по 1998 роки в Дніпропетровській області в смт Черкаське. У званні рядового отримав спеціальності “навідник БМП-1” і БМП-2, “навідник танка Т-64”.
Був мобілізований 21 серпня 2014 року (під час 3-ї хвилі). Підготовку проходив у місті Новоград-Волинський Житомирської області в 30-й окремій механізованій бригаді.
Мав псевдо (позивний) “Слав’ян”.
На Сході України службу проходив у Дебальцевому, Новотроїцькому, Покровському та Попасній.
За його словами, під час перебування в зоні бойових дій триматися морально і фізично допомагали телефонний зв’язок з рідними та легендарна солдатська дружба.
Нагороджений медаллю “За вихід з Дебальцевого”.
Демобілізований 15 вересня 2015 року.
Каже, що після повернення із зони проведення АТО не мав жодних проблем з оформленням документів, пільг та отриманням земельної ділянки.
Винуватими у конфлікті вважає наших північних сусідів і радить їм забрати руки геть від України. При цьому більшість рідних В’ячеслава Володимировича проживають у Росії.
На думку В’ячеслава, перемогу здобудемо тоді, коли українські воїни отримають наказ йти вперед.
Фото з архіву В’ячеслава. На одному з фото він показує пошкоджений бронежилет, який врятував його від поранення осколком міни 82-го калібру.