Нещодавно у менській музичній школі змінився керівник. Ним став Юрій Дробиш – https://bit.ly/3QWlKxZ
“Менщина” поспілкувалася з ним, дізналася про його плани та задуми: “Я менянин, ходив у цю музичну школу.
У сім’ї у мене музикантів не було. Пам’ятаю день, коли тато увімкнув телевізор, а там грав симфонічний оркестр. І я побачив трубу. Це був 2 чи 3 клас. І у 4 класі я пішов у музичну школу на трубу.
Коли ходив у школу, то всяке бувало: і не хотів, і прогулював. Дякуючи татові, я продовжив навчання. Він і за руку мене водив, і, було таке, що під лозину ганяв. Але зараз жодного дня не шкодую, що пов’язав своє життя із музикою.
Перший мій викладач – Попович Анатолій Миколайович.
Потім прийшов Москальський Віталій Михайлович і вирішили, що треба вступати до музичного училища. Далі був Ніжинський педагогічний університет по класу “Музика”.
Служив у армії в оркестрі. Потім залишився на контрактну службу теж в оркестрі. Потім перевівся на Харків. Там була можливість залишитися грати в оркестрі Харківського авіаційного інституту.
Але ми з дружиною (вона теж менянка) повернулися до Мени. Розуміли, що квартиру у Харкові тоді купити було не реально.
У 2003 році, як повернулися, я прийшов працювати у Будинок культури у духовий оркестр. У цей час у музичній школі по кларнету працював Сергій Кардибанюк. Так вийшло, що він помер. Тоді Віталій Москальський забрав мене у школу. Так 20 років я вже тут і працюю.
У нас дуже дружній колектив, як сім’я, жодних проблем немає. Навіть домашні проблеми вирішуємо разом. Приходять всі як додому.
Коли постало питання про зміну керівника, то весь колектив вирішив, що директором повинен бути чоловік.
Із найголовніших проблем – зовнішній вигляд школи, огорожа території.
У плані навчального процесу жодних проблем немає. Дітей завжди більше 200. Кожен рік 5-10 дітей додається. Діти йдуть із великим задоволенням.
Проблема у тому, що всі діти, їхні батьки, купують інструменти за власний кошт. Раніше, ще як я вчився, то давали у школі. Але це ж інструменти із 70-х років.
А зараз батьки приходять, кажуть, що дитина хоче на саксофон. А він мінімум 10 тисяч коштує. І багато хто відмовляється. І це не лише у нас. Це по всій Україні.
Якщо щось треба нашій школі, то Менська міськрада без проблем допомагає. Можливо, не відразу, але завжди дають те, що необхідно. Купляли саксофон, трубу, барабанну установку. Але всього, на жаль, не купиш.
Цьогоріч, коли ми писали оголошення про прийом у школу, то вирішили вписати синтезатор, бас-гітару, електрогітару. То вже є охочі.
На жаль, падає популярність баяну. У нас немає гарного баяну, вони залишилися ще з радянських часів. А зараз мінімальна ціна б/в інструменту – 50 тисяч. Одному нашому учню, який дуже хотів грати, купили баян, продавши трактор батька за 6 тисяч доларів.
Дуже популярним є саксофон. Із 23 дітей у оркестрі у нас 15 саксофонів.
У нас 18 вчителів, з них 3 – передпенсійного віку. Молодих спеціалістів-викладачів просто ніде взяти. Менські випускники, якщо вступають кудись далі по музиці, то йдуть далі, на Київ. Сюди повертатися не хочуть.
Але якщо щось потрібно, то всі випускники по першому дзвінку приїжджають. Це приємно.
Талановиті діти є. Був випускник Тимофій Дей, флейтист. Дуже талановитий. Не знаю, де він зараз.
Катерина Абдрахімова – дівчина, яка живе музикою. Вона грає на 2 курсі такі програми, що навіть я не зможу таке зіграти. На канікулах, коли приїжджала сюди, то займалася у школі з 9 до 13. Викладач її з Чернігова часто дзвонить, каже, що такого у них не було давно.
Я скажу, що музична школа – це виховання духовності. У нас немає дітей, які хуліганять чи ще щось. У нас всі дружні, всі один за одного”.