#в_гостях_у_Місцевих_медіа
Він не планував ставати відомим, не вчився блогінгу і досі хвилюється перед камерою. Його відео — про річку, село і просте життя — збирають сотні тисяч і навіть мільйони переглядів. Він знімає Корюківку і Понорницю, Сосницю і Забарівку. Вчора був у Мені, де нам вдалося з ним поспілкуватися. Про випадковий старт, війну, хейт у коментарях і мрію після перемоги — у щирій розмові.
«TikTok спочатку здавався диким»
— З чого все почалося?
— Якщо чесно — напевно, з армії. Десь років чотири тому. Я сам пішов служити. І якраз тоді з’явився TikTok. Хлопці показували: мовляв, дивись, якісь кривляння. Я подивився — і думаю: «Що це таке?» Взагалі не зайшло.
— А соцмережі до того вели?
— Facebook був давно. Щось читав, дивився, але не вів. І якось воно само набрало більше п’яти тисяч підписників.
«Монетизація була — 16 доларів»
— Коли почали знімати серйозніше?
— Дружина підказала. Каже: «Тут монетизацію можна зробити». Почали пробувати. Але там спочатку — 16 доларів, потім 8… Ну, коротше, смішно.
«Люди сказали: розказуй щось»
— Які були перші відео?
— Просто природа: річка, щось цікаве навколо. Але в якийсь момент усе «зависло». І люди почали писати: «Та розказуй щось, бо одна річка вже набридла». Спробував говорити — і воно краще пішло.
«Одне відео — і мільйон»
— Коли прийшов перший великий успіх?
— Рибалив, плив човном, зняв відео — там якийсь пеньок у воді піднявся. І воно набрало мільйон переглядів. Після того почав знімати все підряд: річку, ліс, села, дрова, сіно. І в TikTok заходило майже все.
«Перед камерою досі гублюсь»
— Легко було звикнути до камери?
— Та ні. Дуже важко. Я одне відео міг перезаписувати по 10–15 разів. Навіть зараз: от їду, думаю — зараз щось класне скажу. Включаю камеру — і все, ступор. Дружина каже: читай книжки. Взяв «Рослини України», читаю (сміється).
«Хейт — це нормально»
— Як реагуєте на негатив?
— Я нормально. А дружина переживає. Читає коментарі, нервується. Я кажу: хай пишуть. Бо що б ти не робив — завжди знайдеться, кому не так: і готуєш не так, і знімаєш не так.
«Герої знаходяться самі»
— Де берете сюжети?
— Та просто їжджу. Куди очі дивляться. От побачив чоловіка з корзинами — підійшов, зняв. Відео набрало 200 тисяч. Люди почали замовляти — а в нього навіть пошти у селі нема. І так постійно: їдеш — і щось знаходиться.
«23 роки бізнесу — і все»
— Чим займалися до блогу?
— Підприємництвом. З 2004 року — магазин рибальських товарів. Пропрацював 23 роки, але у 2025-му закрив. Оренда, податки — і нуль результату. Якби було своє приміщення — було б інакше.
«Пішов добровольцем»
— Як почалася ваша історія у війську?
— У 2022 році сам пішов. Потрапив у 65-й стрілецький батальйон. Спочатку думали, що будемо на кордоні. А потім — Донеччина: Бахмут, Кліщіївка, Андріївка. Багато чого було… але не все можна розповідати.
«Після всього — важко»
— Війна змінила вас?
— Звісно. Там і війна, і ковід, і сімейні ситуації — усе разом наклалося.
«Мрія — проста»
— Про що мрієте після війни?
— Взяти 40-літровий бідон горілки — і плисти річкою з друзями від Новгорода-Сіверського до Чернігова. Без закуски — рибу будемо ловити по дорозі. А хлібину, думаю, підписники в селах самі принесуть (сміється).
“Місцеві медіа”