У кінці серпня група менян на байдарках спускалися по Сейму. Детальніше про подорож “Менщині” розказав один з учасників походу Володимир Донець.
Володимир Донець: “Все почалося у школі. Микола Гаркуша приїхав у Мену у 1983 році. Ми займалися у нього легкою атлетикою. Для саморозвитку, як тренер, влітку почав організовувати піші походи на Десну: день-два з наметами.
У 1986 році Микола Миколайович організував гурток туризму. І ми почали займатися більш серйозно. Ходили пішими походами по Десні, Крим, Урал.
Ще коли я вчився у школі, дали кошти на байдарки. Потім меняни Юрій та Олександр Сови допомогли: купили нову амуніцію.
За літо таких походів два. Починали завжди з-під Путивля. Зазвичай доходимо до Макошине, по Сейму. Річка маленька, чиста, компактна. Ми знаємо всі місця. Володимир Кордаш (ходить десь четвертий рік, відмінно “вписався” у колектив) розписав всі стоянки, все повідмічав. Йшли 7 днів: спокійно, розслаблено. Проплили трохи – побачили косу, стали, скупалися, відпочили. У нас похід не спортивний. Ми йшли “на розслабоні” (сміється).
Зараз постійно ходить 11 чоловік. Склад трохи змінюється. Інна Савенок – стопудовий надійний товариш. Олег Жураковський – наш завхоз і рибак, Альона Жураковська – наша душа. Ніно Черненко – стимул до всього, наша запальничка. Кордаш Вова – наш навігатор. Сергій Гречуха – просто спокійна, розсудлива людина. Льоша Гречуха – син свого батька і своєї мами (шкода, що з нами Тані не було: боєць). З Оксаною Андранковою був другий раз в поході – відмінно. Льоня Шеметов: тут слів нема.
Ще Саша та Юра Сови, люди, які нас не забувають, тому що самі люблять цю справу.
У нас була сама весела байдарка: я, Льоня і Ніна. Льоня повний позитив.
Шкода, що не було з нами цього року Інни Ємець (Полюхович) – наш лікар.
Ну, і Микола Миколайович… Наш гуру, наш вчитель… Людина, яка дала нам всім дуже багато… Без нього ніяк…
Ходимо кожного року. Наші “морди” уже у кожному магазині по маршруту знають”.