Олександр Чичкан
Віталій Крутий – Історія не ділиться на регіони.
Ми поспілкувалися с директором Менського краєзнавчого музею і розпитали про історію, сьогодення та майбутнє закладу.
-Почнемо з початку, розкажіть коли, хто і навіщо започаткував музей.
-Сама історія музею починається з 1950-го року. Це був музей при парткабінеті, теперішня міськрада. Паралельно почали створювати музейну кімнату в школі імені Леніна. Ну що це було? Це фотографії якихось передовиків, агітаційні плакати, тощо. А офіційно датою відкриття музею вважається кінець березня 1954-го року.
Щодо засновника, то ним є Володимир Федорович Покотило, вчитель української мови і літератури в школі Леніна. Він їздив по селах, збираючи все що давали. А це, і речі, і гроші – люди тоді були трошки інших поглядів.
Зараз дуже важко знаходити експонати, мало чого залишилось і люди неохоче діляться старовиною. Ця будівля – у минулому гуртожиток, побудований у 1905-у році. Добротний панський будинок зі здоровенним підвалом. Ми, плануємо і там розміщати наші експонати. Спочатку це була так звана “яма” – хто не платив податки мав там відсидіти.
-Ну тепер у вашого музею є сайт і ви можете завдяки інтернету простіше і швидше знаходити матеріал для роботи.
-Саме так ми і плануємо. Взагалі музеям обласного значення виділяються кошти на купівлю експонатів. У нас такого, на жаль немає. Хоча інколи хтось приходить: “купіть”. Зі своєї кишені я не можу, у нас навіть статті по витратам немає відповідної. Загалом не те, що в нас не вистачає експонатів, а багато із них просто ніде розмістити. Потрібно все переробляти, ті самі саморізи повикручувати. Все треба переробляти.
-А скільки працівників у вас працює?
-П”ятеро співробітників. Директор, молодший науковий співробітник, доглядач, зберігач фондів і прибиральниця. Всі люди, які зібралися, а зараз певно найкращий колектив за весь час, люблять історію і добре знають свою справу.
Наприклад Анатолій Якович, зберігач фондів, людина з величезним досвідом роботи і в адмінстрації і в школі. Прийшовши, навів тут порядок, якого до нього не вистачало. Це все зробив згідно норм – колосальну роботу, яку до нього зовсім не робили.
Наш новий співробітник Богдан Вікторович, також історик, після Чернігівського педагогічного університету одразу прийшов до нас і залучив нас до інтернет-технологій.
-Сайт це його ініціатива?
-Ні. Ініціатива моя. Наш старенький комп”ютер (тепер, певно, експонат музею – автор) дозволяв переглянути щось в інтернеті і все. Ми на кошти музею придбали через систему ПроЗорро новий ноутбук, зекономили 2356 гривень і тепер маємо змогу вести і підтримувати свій сайт.
Депутати, ради – ніхто нічого не дає, але це й краще. Ми не від кого не залежимо. Сайт дає змогу всім з усієї України дізнатися про історію Менщини. А як іще? Тільки через музей. Людина не тільки читає статті, а й може переглянути фото. Ми часто виїздим по селах, фотографуємо і викладаємо на нашому сайті. Людина побачить і їй сподобається, з”явиться бажання до нас приїхати.
-Тобто такий собі туризм?
-Саме так. Наприклад “Менщина туристична” на Фейсбуці – там є вся інформація – де ми буваємо, куди їздимо. В бібліотеці є Менський туристичний центр. Туди можна прийти, подивитись які тури плануються, або самостійно обрати маршрут – ми завжди раді ініціативам наших відвідувачів.
У нас є шість розроблених турів. Якщо люди хочуть, збереться достатньо бажаючих, ці тури дуже гнучкі – можемо змінити і провести унікальні екскурсії. За останні півроку ми заробили більше ніж за попередні п”ять років.
-З того моменту як ви стали директором?
-Так. Люди читають, цікавляться, приходять. Сайт дуже в цьому допомагає.
-Скажіть, будь-ласка, в зв”язку з об”єднанням в ОТГ у Вас побільшає роботи?
-Ми і до цього їздили не тільки по Менському району. Як можна ділити? Історія, вона, не ділиться на регіони. В нас є загальна історія. Ми збираємо всю історію нашої округи. Люди тут жили і без ОТГ. Наприклад якщо Сахнівка не ввійде в ОТГ, що ми тоді й експонати звідти не візьмемо? Ми завжди всьому раді. Це наші люди. Знаєте, як науково: 300 кілометрів від точки, це вважається як свої. Вони мають спільний побут, спільні корні. Ці 300 кілометрів можна ось по карті циркулем відмічати – і то всі свої.
-Але ж ви не прив”язані до цих 300 кілометрів?
-Звісно ж ні. Ось Вам приклад – є в нас татарські монети. Але вони на території нашого района знайдені. Ось Вам і кілометри. Таким от чином, все що знайшли – то наше. Можливо ними хтось наш володів, може скарб ховав. Або шведські монети, така ж картина. Як в США, коли дитина народилась навіть у повітрі над країною – це вже американець.
-Зручно. Скажіть, чи плануються якісь заходи на які ви хочете запросити відвідувачів? Ексклюзивні, так би мовити.
-Ну тут два варіанти: Симон Петлюра. Зараз про нього багато говорять, але мало хто знає – тож виставка чітко відкриє його біографію, з чого він починав і чим закінчив. Або ще обов”язково буде виставка про Чорнобиль. Це нова виставка, з фотографіями нового саркофагу. Це точно, які ми плануємо. А ще в вересні плани провести реекспозицію художньої галереї. У нас зараз трішки наплив поменшав і ми робимо деякий ремонт. Фарбуємо, підмазуємо, реставруємо. Коли закінчимо, хто його знає, тож можливо будемо паралельно всі ці заходи проводити. Крім того в цьому році річниця смерті Григорія Порфировича Кочура, викладача з Феськівки. Буде якась публікація, стаття, раніше у газеті, а тепер в нас свій ресурс є. Він постійно оновлюється, заходьте і дивіться. Йому лише тільки місяць, але подивитися можна.
-Ну що ж, Віталію, дякую за цікаву бесіду, до нових зустрічей в неробочий час.
Сайт краєзнавчого музею http://mena-museum.cn.sch.in.ua
Текст Олександра Чичкана