Протягом трьох останніх років у лікарнях немає антирабічного імуноглобуліну (вакцини від сказу), тому лікарі наказують пацієнтам закуповувати його в сусідніх країнах.
Головні носії вірусу сказу — м’ясоїдні дикі звірі: лисиці, єнотовидні собаки, вовки, горностаї, куниці. Концентрація вірусу у слині цих тварин набагато вища, ніж в інших чотириногих — котів, собак, білок, кажанів, кротів.
Якщо інфікований звір вкусить людину за голову, руки, шию, а якщо ще й не один раз, то без цієї вакцини вірус може потрапити в мозок, викликати специфічний енцефаліт (запалення), що веде до 100% летального результату.
Із середини 2000-х постачанням вакцини від сказу в Україні почали займатися не епідеміологи СЕС, а працівники МОЗ України, які не завжди компетентні у цих питаннях. Вони допустили помилку, замовивши надто дорогий препарат, причому не в мілілітрах, а в літрах. Речовина розвезли по всіх травмпунктів України. Медики були в жаху. Вони не знали, що робити такими великими обсягами і як же їх правильно зберігати. У результаті частина виділених грошей була викинута на вітер, а частина — відмита.
Потім в Україні почали виготовляти вітчизняний антирабічний імуноглобулін. Замовлення на нього отримало харківське фармацевтичне підприємство «Біолік», яким володів син одного з екс-міністрів охорони здоров’я України. І потреба в закупівлі закордонних засобів від сказу відпала сама собою. Однак фахівці із часом з’ясували, що цей препарат був дуже невисокої якості й практично не містив захисних антитіл, а тому був неефективним. Його перестали закуповувати й виробляти.
До 2012 року антирабічний імуноглобулін закуповували в Росії
Інформацію взято з порталу whitedrive.org