Ось що пише Вікторія Неруш в групі “Менщина туристична”: “Гадала, емоції від поїздки вляжуться, але… НІ! Сьогодні всім зустрічним розказувала про наш захоплюючий уікенд, а для читачів посортувала все і “по поличкам розклала”. Отож, спочатку про уроки, що ми винесли з поїздки:
- 40 км велосипедом може здолати доросла людина без спеціальної підготовки та тренувань ( я до цього часу на велосипеді 10 років не їздила і не відчула ані вчора, ані сьогодні жодної втоми, чи “крепатури”;
- кількість подорожуючих велосипедами в одній групі не повинна становити більше 10 осіб, бо це спричинить частіші зупинки, ускладнить роботу екскурсовода, та й пересування неширокими стежками теж;
- складно поєднувати велоподорож і відвідування церков, бо в селі вони не пам’ятники архітектури, а релігійні осередки, і зовнішній вигляд велотуриста (особливо жінок в шортах) викликає осуд у місцевого населення. Тому наші фото робилися зовні;
- важко і нудно їхати трасою – зарослі кущами узбіччя, сновигаючі на високій швидкості фури – це небезпека і неприємність маршрутів, краще шукати польові, лісові об”їздні дороги;
- важко за короткий час відвикнути від благ цивілізації: ми шукали телефонний зв’язок та зраділи кавовому автомату в сільському шинку)))
Решта – неперевершені емоції і адреналін: хиткий місток, пилюка польових доріг, соняхи, що привітно схилили наповнені насінням голови, хутори, де пахне ніким не збираними яблуками і… легенди, оповідки та уламки нашої історії, що ми можемо ще споглядати. В наступних постах розмова піде про основні зупинки на нашому маршруті.
До речі, вартість маршруту – 7 грн. (вартість кави в сільському кафе), води напитися можна з криниця, переобідати яблуками чи грушами-дичками, або припасеним з дому шматком сала і хліба. На природі вони смакують найкраще))))”
Інформація і фото групи “Менщина туристична” https://www.facebook.com/groups/176945459392517/permalink/195548020865594/