У 2024 році “Сіверський кубок” зібрав кількасот учасників – школярів із громад Чернігівської області. Турнір з міні-футболу вже став одним із найбільш популярних в області та отримав визнання – як серед тренерів, так і серед дітей. Розповідаємо історію про те, як футбольні тренери з Мени започаткували новий турнір під час війни. Так, саме під час війни. Бо, виявляється, життя в громаді не може завмирати. І допоки батьки воюють на фронті, захищаючи свободу та незалежність своєї держави, їхні діти продовжують жити повноцінним життям. Звичайно, не таким повноцінним, як до 24 лютого 2022-го, з урахуванням усіх нюансів війни та безпекових заходів, але усе ж продовжують навчатися та розвивають свої вміння та таланти. У когось є саме талант до футболу. І “Сіверський кубок” допомагає у повній мірі розкривати його.
Перші мрії про турнір народилися у Славутичі
“Футбол – це більше ніж гра”. Вкотре переконуєшся у справедливості цієї фрази, спілкуючись з тренерами менської ДЮСШ Андрієм Гапоном та Сергієм Трубою. Вони і є головними особами історії про те, як у Мені прямо під час війни зʼявився новий футбольний турнір для дітей.
Труба з Гапоном – все ще футболісти, що грають. Грають на місцевому рівні, виборюють нагороди і є прикладом для свої вихованців. Є в цій історії іще один Сергій – Рубан. Сьогодні Рубан на фронті, захищає нашу країну. Але кожного разу, коли приходить у відпустку до рідного міста – обовʼязково відвідує своїх вихованців.
Всі троє молодих людей були футболістами команди “Авангард”, неодноразового чемпіона Менщини з футболу. Якщо почати здалеку, то саме з цієї команди почався “Сіверський кубок”. В “Авангарді” грали всі троє тренерів, ним же опікувався головний меценат турніру Віктор Захарченко, там же підкорював футбольні поля нині головний арбітр кубку Ігор Тимошенко. Хлопці впевнені, що “Авангард” обовʼязково повернеться до змагань – коли на українську землю прийде мир і підростуть ті, хто сьогодні грає в “Сіверському кубку”.
Саме Рубан працював зі школярами найдовше, у 2019 році до справи долучився Труба, а згодом до них долучився і Гапон. “Я примкнув до хлопців у 2020-му році. Мабуть, саме примкнув, – посміхається Андрій, – бо я взагалі-то не тренер за освітою. Працюю пожежником. Якось Сергій попросив звозити дітей на турнір (вже не пам’ятаю, куди саме я поїхав вперше) і почалося. Спочатку просто відвідував тренування в якості глядача, інколи міг допомогти м’ячі підкачати чи зав’язати шнурки дітворі (є у них така біда)”.
Сергій не поділяє скромність друга, вважає, що той з першого дня з великим ентузіазмом та відповідальністю ставився до справи. Трохи згодом Труба запросив Гапона уже як постійного помічника. Андрій знову жартує, що скоріше сам напросився на роботу зі старшою групою, адже тренери завжди намагалися залучити якомога більше дітей до тренувань. “Ми знаємо, що далеко не всі діти стануть футболістами професійного рівня, – зізнається Труба. – Окрім спортивної складової для нас важливо наповнити їх життя емоціями, підготувати до дорослого життя і сприяти розвитку як особистостей. Футбол чудово для цього підходить”.
Саме через бажання розвивати дітей, одним із завдань тренери вважають регулярну участь у турнірах. “Футбол – це гра, боротьба за перемогу. Ніякими тренуваннями без змагань це не виховаєш”, – каже Сергій, підопічні якого тільки в 2024 році виграли кілька змагань. Гапон наразі займається із наймолодшими, яких напівжартома називає “горохом” – настільки невпевнені та хаотичні іноді малята на футбольному полі. Коли ми готували цей матеріал, група Гапона виграла один із турнірів. Андрій ділиться, що тоді сльози підступили до горла: “Я вже думав, що ні на що не здатен як тренер, і тут прийшла перемога. Це додає сил”.
З 20-го року вихованці менських тренерів зіграли на десятках турнірів, мандруючи по Чернігівській області та за її межі. Під час зимових канікул команди різних вікових груп постійно відвідують Сновськ, у лютому-березні – ігри у Славутичі. Саме ці два міста проводять змагання на постійній основі, кубки там стали традиційними. “Найбільш запам’яталися турніри у Славутичі, де були команди з усієї Чернігівщини і навіть з інших областей, – розповідає Андрій. – Туди ми заїжджали на 3 дні. Жили у хостелі як справжня команда, харчувалися у їдальні. Ввечері прогулювались містом, ходили у басейн. Дітям дуже подобалося”.
Гапон і Труба кажуть, що саме у Славутичі, під впливом від рівня організації змагань, народилася ідея створити дитячий футбольний турнір у Мені. Принаймні, спробувати щось схоже. “Спочатку ми просто мріяли, бо до масштабів того ж Славутича ми звісно не дотягуємо, – каже Сергій Труба. – Ми мріяли про щось маленьке, але своє. Якщо чесно, то я і не пам’ятаю, коли у Мені востаннє проводилися дитячі змагання з футболу обласного рівня”.
Тренери прагнули створити невелике футбольне свято у себе вдома. Щоб батьки приходили підтримати своїх дітей, щоб про Мену говорили як про місце на футбольній карті. “У наших мріях було створити такого рівня змагання, щоб до нашого міста прагнули приїхати знову, і не тільки через відомий на всю Україну зоопарк, – розповідає Андрій Гапон. – Але ми постійно відкладали, постійно щось заважало. Чи то несміливість робити щось нове, чи то власна лінь. Як то кажуть “і хочеться, і колеться”.
Війна додала рішучості
У таких мріях пройшло два роки. На початку 2022-го знову заговорили про власний турнір. Аж раптом почалося повномасштабне вторгнення. Менщина опинилася в епіцентрі подій. Сергій Рубан пішов на фронт. Змагань стало менше, точніше, стало зовсім не до них…
”Коли область звільнили, ми відновили тренування, – згадує Сергій Труба. – Потроху почали брати участь у турнірах. Але знову не вдома. Знову кудись їхати, знову вболівальники не свої. І щоразу повертаючись зі змагань з інших міст, втомлені, без настрою (раніше ми не дуже часто займали призові місця) говорили собі, та давайте вже щось робити у Мені. І нарешті почали”.
Вирішити і почати – це було головним. Далі все швидко закрутилося. Тренери розповіли про ідею Віктору Захарченку, який опікувався справами згадуваного “Авангарду” та підтримував тренерів у їх роботі. Віктор підтримав ідею турніру, для якого обрали гучну назву “Сіверський кубок” – відштовхувались від географії. Вирішили одразу серйозно підійти до айдентики. Логотип розробив професійний дизайнер, Богдан Забуга, родом з Макошиного, який грав… проти Труби та Гапона на першість Менщини.
“Нагороди замовили в інтернеті, пряники з логотипами для солодкого столу випікала моя мама”, – згадує Андрій про перший “призовий фонд”. Перший розіграш “Сіверського кубка” відбувся 8 квітня 2023 року. Змагалися юнаки 2009-2010 років народження. До Мени тоді приїхали дві команди зі Сновська, по одній з Корюківки, Макошиного та Семенівки. Початок було покладено.
Сергій Труба: “Пам’ятаю, як дехто з тренерів казав, що вперше приїхав на турнір у Мену. Пізніше ми почуємо це ще не раз і завжди це буде додавати впевненості у тому, що ми робимо правильну справу.
Шість команд були розподілені на 2 групи. У фіналі зустрілися команди Семенівки та Мени. Гості перемогли в серії пенальті, і перший “Сіверський кубок” поїхав на Північ Чернігівської області. Віднедавна, на жаль, команди там вже немає. Прикордоння постійно обстрілюють. Дітей немає. Повиїжджали”.
Другий розіграш показав масштаб задуму. Задоволені і діти і тренери
Другий “Сіверський кубок” відбувся вже цього року – за задумом організаторів турнір має бути традиційним. Після “першого млинця”, який не став глевким, розширили і кількість вікових категорій, і географію команд.
До Мени навесні 2024 року приїздили команди з Городні, Сновська, Куликівки, Сосниці, Корюківки, Славутича, Семенівки та Чернігова. Змагання проводили серед дітей у чотирьох вікових групах – 2012, 2013, 2015 та 2016 років народження. Четверо вихідних підряд на майданчику менської гімназії було спекотно. Сергій Труба: “За цей період ми побачили все: перемоги і поразки, радість і сльози, надію і розчарування. Були справжні, непідкупні дитячі емоції. Заради цих емоцій ми і живемо”.
Цього разу меняни були гостинними організаторами, чого не скажеш про результати турнірів. Менські юні футболісти тріумфували тричі. “Тричі (хоча насправді більше) у мене сироти по шкірі виступали, – ділиться Андрій Гапон. – І це круто. Круто творити історію власноруч. Круто робити когось трішки щасливішим. Круто просто щось робити”.
Позитивні емоції не тільки в організаторів. Тренери команд-гостей теж відзначають якість організації.
Єгор Шемет (Корюківка): “На турнірі все сподобалося. Організація на високому рівні, діти отримали гарні призи і нагороди. Звичайно, класно було б, якщо б ігри на турнірі з такою кількістю команд проходили на двох полях одночасно, це б значно пришвидшило перебіг турніру. Але найголовніше, що діти задоволені і щасливі. Дякую хлопцям за запрошення, наступного року із задоволенням приїдемо!”
Станіслав Михайловський (Сосниця): “Тренери Менської ДЮСШ зробили гарну справу, започаткувавши дитячий турнір з футболу “Сіверський Кубок”. Це свято футболу для маленьких футболістів різних вікових груп, чого так потребують наші діти. Тому дякуємо за запрошення, все було організовано на високому рівні. І надалі плануємо брати участь при запрошенні. Для моїх вихованців це були перші офіційні змагання, діти дуже задоволені”.
Ігор Мищенко (Сосниця): “Все дуже сподобалось: суддівство, організація, і подальше будемо брати участь яко будуть запрошувати”.
Юрій Наливайко (Чернігів): “Все сподобалося: і організація, і атмосфера. Я вже висловлював подяку і Сергію Трубі, і Віктору Захарченку. Вони зробили велику роботу! Наші діти не так часто виїжджають кудись на змагання, тому це було корисним для них. Хотілося б бачити більшу кількість команд-учасниць. Можна зробити турнір у декілька днів, поселити учасників у готель. Це було б чудово. Правда, поле одне, це погано… Наступного року, якщо запросять, обов’язково приїдемо”.
Труба з Гапоном під час нашої розмови, що проходить після тренування на менському стадіоні, виглядають щасливими людьми – наскільки це можливо під час війни. Тренери відзначають, що їм пощастило мати поряд тих, хто постійно їх підтримує. Відзначають батьків, що завжди допомагають і матеріально, і організаційно. Ігор Тимошенко, головний арбітр змагань, – теж колишній гравець “Авангарду”. Окраса турніру – фоторепортажі Андрія Скоробагатька. На його фото вирує життя. На них дитячі обличчя виглядають саме так, як і мають – захопленими улюбленою справою. “Бо діти мають рости в мирі та грати в футбол”, – кажуть хором тренери, яких обліпили з усіх сторін маленькі футболісти з великими дитячими серцями.
“Сіверський кубок” буде традиційним
Тренери під час нашої розмови постійно згадують про Сергія Рубана. “Ми – це ми втрьох”, – каже Труба мимохідь, не даючи приводів сумніватися в щирості його слів. Про те, що Рубан такий же тренер, як і Труба з Гапоном, знають навіть ті малюки, які вже не застали його в школі. “Ми щиро вдячні усім нашим героям, що боронять країну. Завдяки їх героїзму ми можемо проводити такі турніри та піклуватися про майбутнє дітей”, – каже Андрій.
Плани у організаторів амбіційні, проте вони неохоче ними діляться. “Ми краще спершу зробимо, а тоді будемо тішитися”, – трохи соромлячись каже Труба. Задумів дійсно багато: турнір на декілька днів, розширення географії команд, більш серйозна програма поза полем. Але головне – мрія про друге поле, щоб динаміка змагань була вищою. Хлопці шукають можливість його побудови, регулярно аналізують різні грантові програми. Керівництво міських шкіл готове їх підтримати, проте для міського бюджету такий проєкт заважкий. Та менські футбольні тренери вірять у краще. Коли ми питаємо у хлопців про їх плани, вони наводять слова їхнього товариша Віктора Захарченка, який описав спільну мрію організаторів: “Колись, через багато років, після нашої перемоги, ми проведемо міжнародний “Сіверський кубок”. Богдан (Забуга, автор логотипу – прим. ред.) зробить для нього найкращий логотип. Роман (Солодаренко, власник футбольного клубу “Кудрівка”, що базується в Сосниці – прим. ред.) привезе для малих кубок Ліги Чемпіонів, щоб доторкнулися. Кирило (Фесюн, колишній гравець “Авангарду”, нині воротар молодіжної збірної України та команди УПЛ “Колос” – прим. ред.) буде фоткатися зі всіма бажаючими, хто захоче селфі з переможцем Кубка Європи. Тім (Ігор Тимошенко, головний арбітр змагань – прим. ред.) буде пояснювати італійцям, що це не пенальті, а Скор (Андрій Скоробагатько, фотожурналіст – прим. ред.) із табличкою PRESS буде роздавати акредитації японцям. У фіналі ДЮСШ обіграють якихось там каталонців і поділяться гігантським тортом від “ХлібОК” (менська приватна пекарня – прим. ред.) з усіма охочими. Онуки Романенка, Сивенка та Затьокіна (колишні гравці “Авангарду”, сини яких сьогодні займаються у ДЮСШ – прим. ред.) будуть пригощати усіх. А над майданчиком мирно кружлятиме лелека. Ми живемо мріями. Дякую усім, хто мрію про “Сіверський кубок” перетворив у життя. Далі буде”.
На логотипі менської ДЮСШ, який також розробив Богдан Забуга, зображено лелеку. Саме тому маленьких футболістів уже по всій області кличуть не інакше, як “лелечата”. Лелека – символ життя і віри в майбутнє, в якому наші діти будуть грати у футбол.
Додаток. Результати змагань у 2024 році
2012 р.н.:
1 – Мена
2 – Корюківка
3 – Кудрівка
2013 р.н.:
1 – Мена
2 – Славутич
3 – Городня
2015 р.н.:
1 – Мена
2 – Кудрівка
3 – ФК Чернігів
2016 р.н.:
1 – Куликівка
2 – Кудрівка
3 – Корюківка
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю інтернет-видання «Місцеві медіа» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Олександр Ясенчук, “Місцеві медіа”