Вагітна жінка йде переді мною,
поринувши у материнства сни…
В любові не була й не є рабою
і сонцем повниться з височини.
Їй світ в коханні не зійшовся клином,
вона немов літає наяву…
Стежина вкрита пухом тополиним,
душа тримає волі булаву.
Хай не завжди є в хаті паляниці,
ще й біль утрати всівся на поріг,
“повітряна тривога” — все дрібниці…
Вона з дитям іде життям своїм.
Десь на стежині розгубила втому,
та всьому світу дякує за день,
її хода в промінні золотому —
майбутнього засвічений Едем.
Вагітність… Це життя у жінку влито,
мов дяка Богу за наступний день,
за біль, за радість, слово як молитву,
за завтра, що несе нових натхнень.
20.08.2024 р.
Далі буде…
Шановні читачі! Якщо у вас є вірші, якими ви хочете поділитися, можете надсилати їх на адресу “Менщини” admin@mena.org.ua або в особисті повідомлення на Facebook https://fb.com/menshchyna чи Instagram-сторінку “Менщини” https://instagram.com/menshchyna