Олександр Чичкан
Інтерв’ю з головним лікарем Менської ЦРЛ Петром Хомрачем.
- Доброго дня, Петро Петровичу! Вітаю Вас та Ваших колег зі святом медичного працівника. Знаю, Ви поклали багато років на це діло. Тож скажіть, будь ласка, як Вас привітало місцеве керівництво? Якась подяка чи почесна грамота?
-
Дивіться, ось моя найпочесніша грамота – Указ від Президента і до неї ще фото, де пан Ющенко мені його вручає.
-
Бачу, Вам є чим пишатись.
-
А грамот у мене цих, дивіться (дістає жменю паперів з під столу – автор), одних почесних грамот Міністерства охорони здоров’я три варіанти. Але грамоти це не головне, головне – повага людей.
-
Ми з Вами нещодавно спілкувались відносно дівчинки з Мени, яку побили однолітки. Які в неї справи на сьогодні?
-
Після побиття, якщо це так можна назвати, ми її не за станом здоров’я, а щоб убезпечити від будь-яких юридичних ризиків, проконсультували і відвезли в чернігівську дитячу лікарню. Там поставили діагноз, долікували, і зараз вона вже виписалась додому.
-
Мені довелося поспілкуватись з поліцією, там повідомили, що постраждала відмовилась від подання заяви про побиття.
-
Саме так. Дівчина в задовільному стані і загрози здоров’ю немає.
-
Це добре. А як Ви прокоментуєте свій виступ на телебаченні зі зверненням до молодих медиків? Невже такі важкі обставини, не вистачає персоналу?
-
Наша Міністр, Супрун Уляна Надіївна, підписала Наказ по Міністерству охорони здоров’я про те, що більше направляти випускників медичних навчальних закладів за місцем роботи і, тим паче, відпрацьовувати, не треба. Канал “Україна” був цим досить збентежений, тому що знає, який дефіцит лікарів по району та навіть у містах. Вони передзвонили, це я вже потім дізнався, в Міністерсво охорони здоров’я і там балакали із заступником начальника управління. Вона їм порадила з’їздити в Мену, поспілкуватися з Хомрачем і послухати його бачення. Так от саме головне – це їхнє питання: “А що ж далі буде?” Я сказав на камеру: “Тепер просто дітки не будуть їхати”. А починався цей ефір зі студентів у білих халатах. Вони щасливі і задоволені – як прекрасно, що тепер не треба їхати. Але ж ці студенти не врахували одного. Раніше вони приїжджали сюди за направленням і, за кошти лікарні проходили інтернатуру. Ну, а далі, після оплачуваної інтернатури, більшість із них “зривалася” до інших міст, залишалось не більше 30 відсотків, бо законних підстав залишити їх тут “силою” не було. А тепер ці хлопчики й дівчатка знають, що якщо вони хочуть бути вільними агентами, то їм потрібно буде платити за інтернатуру самостійно. Я і раніше працював з випускниками Менського району, і зараз ми робимо все можливе, щоб вони приїжджали й працювали у нас. Ми їм забезпечимо безкоштовну інтернатуру, це вже погоджено з керівництвом району. Але перед тим, як вони пристануть до нашої інтернатури, буде складено договір між мною, представником адміністрації і випускником. Я забезпечую фінансування інтернатури й оплату праці по спеціальностям, які наразі нам потрібні, це, в першу чергу: анестезіологи, неонатологи, хірурги… А вони мають відпрацювати не три роки, як раніше було, а мінімум десять років. Договір цей буде закріплено нотаріально. І ніякі форс-мажорні обставини не зможуть бути підставою невиходу на роботу. Тільки за умови погашення вартості інтернатури.
-
Як, на Вашу думку, змінився загальний показник здоров’я Менщини за останні роки? Чи стали ми здоровіші?
-
Здоров’я Менщини ні на йоту не гірше, ні на йоту не краще, ніж здоров’я всіх українців. Хоча з усієї України Чернігівська область є найбільш депресивною. Я відповідаю за свої слова. Чернігівська область в усіх своїх аспектах є депресивною. Сюди не хочуть їхати молоді фахівці. Це північ, віддаленість. Плюс, тут немає ефективної промисловості чи іншого ефективного виробництва. Подивіться, природний приріст у нас падає. А чому падає? Тому що в людей немає фінансової мотивації. Найбільше у нас народжують асоціальні елементи, а ті, що трошки розумніші, думають, чим же годувати бідну дитину як вона народиться. Така ситуація не в Менському районі, а в усій Чернігівській області. У мене зараз немає статистичних даних, але статистика по області набагато гірша за всю Україну. Смертність, народжуваність і заробітна плата – ось три показники, за якими можна робити висновки. Така ситуація.
-
Сумно чути. Ну тоді вже й останнє питання. Нещодавно в місті пройшли вибори. Чи вплинуло це на вашу роботу? Чи стало краще?
-
Була б моя воля, я би всіляки політичні аспекти виборів, може, на обласному рівні, може, на районному, але заборонив. Тому що тут ми повинні голосувати не за якусь там партію, не за якісь погляди, а голосувати за людину. Ось аналогія. Я був у сімох партіях, а мав лише одне посвідчення, партії “Єдиний центр”. Не чули про таку партію?
-
Ні.
-
Бачите (посміхається). А я там був. І після цього в мене не було ніяких інших членських квитків. Тому що, коли приходив новий керівник області він говорив, інколи особисто, інколи ні: “Петро, іди сюди”. І я ходив всюди. Ну а що? По семи партіях, туди-сюди вештався. А все для того, щоб усе це (показує рукою на лікарню за вікном – автор) якось працювало. Інших важелів впливу не було. Зате в мене був прямий “доступ до тіла” першого керівника області. Який і дозволяв всі ці справи вирішувати. Отже, по вашому питанню таке заключення: особисто на мені результати виборів ніяк не відзначились. Я впевнений, що медики будуть працювати з усіма політичними силами. Знайдемо порозуміння і працюватимемо на благо народу Менщини.
-
Дуже дякую Вам, Петро Петровичу, і до нових зустрічей!
Фото Сергія Трегубенка