Перемогу у номінації “Тренер” конкурсу “Вибір року” здобула Надія Таратухіна.
“Менщина” розпитала її про останні досягнення.
Надія Таратухіна: “Ходять займатися всі стабільно. Тренування не пропускають. Але війна, звичайно, внесла свої корективи. Місяць не було тренувань. Місяць тренувалися, на літо я їх розпустила відпочивати. Почали у серпні серйозну роботу.
Змагань не було, оскільки війна. Ми шукали можливості для змагань. Запрошували до себе Чернігів, Корюківку. На День фізкультурника провели гарні змагання. Тричі проводили змагання, де діти показали свої кращі результати. Навіть, фактично, вийшли зі своєї спортивної форми, але все одно показали високі результати. Андрій Лавський встановив рекорд області у штовханні ядра. Він по Україні був другим і покращив свій результат на метр: зумів штовхнути ядро вагою 4 кг на 15,33 м. Він навчається у 9 класі, це середня група, але результат у нього дуже сильний.
Минулий рік теж був вдалим. Надія Лактюшина встановила особистий рекорд, рекорд Мени та Чернігова, стала чемпіонкою України у бар’єрному бігу. Надя була чемпіонкою, а її сестра займала 4 місце по Україні.
У цьому році сім’я їхня виїхала. Втратили двох гарних спортсменок. Зараз вони у Швеції. Дівчата там плачуть, хочуть до мене назад на тренування. У них взагалі ніяких тренувань немає. Ні з ким працювати. Їхній тато шукав якісь спортивні школи, переїжджали, але нічого нема. Кажуть: “Ви нам казали полюбити спорт. Ми полюбили, а тепер нам немає де тренуватися”. У них була можливість вступити до Львівського вищого училища фізичної культури. Але за тиждень до 1 вересня батьки вирішили залишити їх там, оскільки повертатися небезпечно. Для мене і для області це втрата дуже сильна. Вони мене привітали з Днем народження, купили торт, перерахували гроші зі Швеції, щоб від них особисто привітали.
Зараз у мене є дворазова чемпіонка України Ангеліна Шепель, яка до війни стала чемпіонкою України зі штовхання ядра, обіграла старших на 3 роки суперниць. По своєму віку був чемпіонат України, де вона встановила рекорд області, виконала перший дорослий розряд.
Стас Чирва став чемпіоном України. На День фізкультурника ми його привітали, відзначили. Він вступив у Київський спортивний коледж Івана Богуна, де навчатиметься 3 роки, а тоді відразу на 3-й курс університету фізичної культури.
З Оксаною Зубковською стосунки підтримую. Коли почалася війна, я їй дзвонила, але вони, мабуть, за кордоном (збірна по ветеранах, вони виїхали). У мене було до неї питання щодо четвертої олімпіади. Вона казала, що двічі на тиждень тренується, але там була серйозна травма, розрив м’язів.
Я пишаюся всіма своїми вихованцями, оскільки у кожного вкладена велика праця. У мене 52 роки тренерського стажу. З кожним учнем треба говорити, щоб він зрозумів, для чого він займається, яке буде майбутнє.
Легка атлетика у Мені поставлена у жахливі умови. У нас лише 2 школи. У нас кожна людина має вагу, адже це все набір груп. Дітей набирають з дитячого садочка до циркової студії, з 1 класу – панкратіон, танці, музична школа. Вони всіх талановитих дітей забирають.
Мені 76 років. Хобі – шахи, граю вранці і ввечері. Прокидаюся, граю партію в шахи, потім починається зарядка, різні фізичні вправи: гнучкість, розтяжка, 15-18 хв я ганяю по квартирі. Віджимаюся на дивані 30 разів, прес – 40 разів.
Влітку у мене основний сезон: треба готувати дітей до чемпіонатів області, України. Ще й грядка поруч. Туди іду відпочити: від нервів, від усіх, відновлююся. Ця грядка дає мені сили – подивишся, як там все росте, зеленіє, то душа заспокоюється, нервова напруга знімається.
Мрію, щоб мої кращі учні, ті, що стали чемпіонами, і решта, щоб потрапляли у десятку найкращих, щоб у них все склалося у житті, щоб вони добилися високих результатів, закінчили “виші”. І вже час “закруглятися”. Поруч зі мною працює моя учениця Ірина Леонідівна Терпицька. Вона дуже сумлінно ставиться до роботи, думаю, що це повноцінна моя заміна. Мені треба довести Андрія Лавського, Кирила Дергозія, Богдана Ценцерю. Вони дуже сильні спортсмени, треба, щоб вони закінчили школу, вступили, тоді я заспокоюся.
Приходять нові діти. Вони хороші, але на стільки слабкий опорно-руховий апарат, треба багато зусиль, щоб укріпити дитину, виправити сколіоз. Дуже багато проблем. Сама головна проблема – це сидіння. Ви уявляєте, якщо дитина сидить 7 уроків? У нас у школі було максимум 6. Зараз і 7, і 8. Спини відстають, хрящики молоденькі. Він встав, перекосився, вони постійно сидять, втомлюються, скручені. Це дуже шкідливо. Деякі батьки не розуміють цього.
Я знайшла гарну дівчинку. Дуже гарну, талановиту. Мама категорично проти. Дівчинка нікуди не ходить, ні на які гуртки. У спорті вона б досягла високих результатів. Дівчина хоче, плаче, але…
Перший ворог для здоров’я школярів – «мобілки». І зір, і психічні розлади. Коли вони заходять у залежність, а його відривають, то починаються психоз, агресія, неврози, починають на батьків покрикувати – а це вже треба спілкуватися з лікарем. Ми зустрічаємося з такими дітьми. Батьки приводять, хочуть, щоб дитина займалася, а у дітей низ повністю атрофований. Вони рухаються, на сходинки заходять, а якщо копнути глибше, дати навантаження – у них ноги не відриваються від землі. Треба багато тренуватися.
У нас набір від 4 класу. Якщо брати раніше, то він не буде знати, для чого це йому треба, він ще не знає, що це для його ж здоров’я.
Моя учениця, Надія Майстренко (вона стала чемпіонкою України), то привела свою дівчинку з 3-го класу. І Віка досягла дуже високих результатів, стала чемпіонкою області, у 6 класі виконує перший дорослий розряд, у 7 класі виїжджають у Германію за Україну. 2 роки поспіль завойовує золоті медалі, були поїздки у Швецію, Чехію, Словаччину, Польщу, де вона була другою. Це здорові гени, які передаються дітям. Потім Надія привела сина Юру. Він стрибав у висоту 155 см – це призер України. Зараз ця сім’я повністю виїхала у Львів, забрали Юру, для мене це розчарування.
Якби не війна, у мене б двоє дітей стали чемпіонами України”.