Любов Жеребило
“Сьогодні була запрошена на перший урок у 9 -А класі Менської районної гімназії, де перші 6 років навчався мій син.
Урочиста лінійка добігала кінця, коли я прийшла в школу, і перше, на що звернула увагу, що біля меморіальної дошки Саші Ільчишину, загиблому Воїну, який закінчив цю школу, лежить засохший букетик. Я прийняла його, поклала свої квіти…
І більше ніхто!!! Ні з учнів, ні з учителів, ні з батьків не поклав жодної квіточки… Хоча квітів виносили оберемки… Забули…
Як потім вияснилось, ніхто не згадав на лінійці ні Сашу Ільчишина, ні інших Героїв Менщини (їх у нас 8), які загинули за те, щоб і це свято, і все життя дітей і дорослих, проходило під мирним небом… Не вшанували пам’ять Воїнів хвилиною мовчання, не згадали… Хоча про це повинні завжди пам’ятати не тільки діти, а в першу чергу, їх батьки, щоб розказати, яку ціну заплачено за наше мирне сьогодення. І донести до всіх розуміння цього мала б школа… Але просто проігнорували… Таке от відношення…
Коли я сказала деяким учителям і директору гімназії, що я про все це думаю, мене ніхто!!! з них не почув і не зрозумів…Розказували про якісь пам’ятні дати, які ще будуть, і вони щось зроблять, проведуть, вшанують і т. д.
Директор зсилався на якісь інструкції, по яких вони працюють..
Але для мене це край… Сердилась, якщо люди не розуміли, за ЩО загинули наші діти… Сьогодні вперше з відчаєм подумала : дійсно, ЗА ЩО? Невже Алею Героїв робили виключно для рідних загиблих, а не для тих діток, які мають вирости на прикладах Героїв справжніми українцями і патріотами своєї землі? Хто їх виховає такими, хто розкаже, якщо політика керівництва гімназії – чисто формальний підхід до виховання патріотизму? Якщо для них війни, як не було, так і немає!
Розбита від цього всього… Але мусила зібратися, щоб провести зустріч із школярами, бо пообіцяла і вони чекали…
Треба було бачити дитячі очі, коли вони слухали розповідь про Вадима, коли роздивлялись фотографії , чи тримали в руках його нагороди… Або коли розказували, як плели маскувальні сітки чи збирали продукти для фронту… Спілкування з ними трохи зняло тягар з душі, дякую #TatjanaKornievska за запрошення.
Справедливості ради скажу, що знаю і інших вчителів гімназії, які з болем і вдячністю згадують наших загиблих хлопців і розповідають про них учням.
Минулого року у школі імені Тараса Шевченка лінійку 1 вересня розпочали із вшанування пам’яті загиблих випускників школи хвилиною мовчання, покладання квітів до меморіальних дошок, із слів подяки тим, хто на війні… Кажуть, сьогодні було так само…
Дві школи у Мені… У мене все..
P. S. Всіх зі святом!”
Джерело https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=463991523986363&id=100011265581192