Матеріал Менського районного краєзнавчого музею імені Покотила
У 1802 р. у I стані Сосницького повіту утворена Блистівська волость, до складу якої входили населені пункти: Блистова (центр), Бірківка, Воловиця, Осьмаки, Ушня, хут. Ольходорф. Волостною головою у 1872 р. був І. Моренець.
У 1818 р. приміщення церкви було перенесене на 50 метрів у глибину погосту, де побудовано нову культову споруду з дерев’яного матеріалу. В 1894–1897 рр. на цьому ж погості було побудоване з цегли велике висотне приміщення церкви Різдва Богородиці.
У 1935 р. два куполи церкви були знесені, а в самому приміщенні розташувалися сільський клуб, бібліотека і спортивний зал середньої школи. У 1992 році будівлю було повернуто для свого первісного призначення. Нині в ній знаходиться церква Різдва Богородиці.
У другій половині XIX ст. населення села ділилося на дві громади: козаків і селян.
У 1866 р. в Блистові налічувалося 193 двори і проживало 1476 чоловік. У 1897 р. — 375 дворів і 2932 жителі. Щорічно відбувалося два ярмарки на рік.
В XVII–XIX ст. на території села був винокурний завод поміщиків. На ньому працювало від 50 до 80 робітників. Завод було ліквідовано в 1856 р.
В XVII–XVIII ст. в урочищі “Галків гай” знаходився цегельний завод, а в кінці XIX і на початку ХХ ст. такий же завод був в урочищі “Березовиця”.
Основним заняттям населення було хліборобство, тваринництво і почасти риболовство та бджільництво. Безземелля змушувало селян-бідняків шукати землю для праці далеко за межами Чернігівщини і навіть України.
Так, відоме велике переселення блистівчан у 1886–1892 рр., коли понад 100 дворів переселилося на вільні землі Далекого Сходу в Приамурський край, де вони стали одними із засновників міст і сіл (Спаськ, Воскресенка, Чернігівка). Багато жителів села переселилося в Середню Азію, на Кубань і на Кавказ. Частина населення їздила на заробітки в німецькі колонії, що знаходилися в Таврії.
Великим злом для жителів Блистови були неврожаї й посухи. Особливо відомий “чорний 1872 рік”, коли перший дощ випав у районі села тільки на церковне свято “Іллю” (2 серпня). На цей час навіть листя на деревах почали сохнути. Весь хліб на полях загинув, урожай дала тільки пізня гречка, яка почасти і врятувала переважну більшість населення від смерті.
Крім того, народне горе посилювали часті пожежі. Так, тільки в одному 1882 р. пожежею було знищено 125 будівель. Для врятування від голодної смерті в селі існували два великих хлібозапасних магазини. В них жителі зберігали хліб на випадок неврожаю або пожежі. Ці магазини були ліквідовані в 1905–1907 рр.