Матеріал Менського районного краєзнавчого музею імені Покотила
Троцький Віталій Миколайович – генерал-ад’ютант, генерал від інфантерії, командуючий військами Віленського військового округу, Віленський, Ковенський і Гродненський генерал-губернатор, кавалер орденів св. О.Невського і св. Георгія 3-го ступеня, мав золоту зброю “за хоробрість” з алмазами, “…умный, спокойный, доброжелательный и полезный государственный деятель”.
Помер 9 травня 1901 р. у м. Вільно (нині столиця Литви – Вільнюс). Тіло було перевезено залізницею 11 травня 1901 р. до Чернігівської губернії, у маєток покійного.
Віталій Миколайович Троцький народився 19 грудня 1835 р. у незаможній дворянській родині на хуторі, що належав його батьку і знаходився поблизу с. Волосківці. Батько – підпоручик у відставці Микола Іванович (учасник війни 1812 р.), мати – Минодора Дмитрівна Пащенко. Рід походив від значкового товариша Чернігівського полку Петра Кириловича Троцького.
На дев’ятому році життя батько віддав його у 1-й Московський кадетський корпус, у якому він навчався 8 років. У серпні 1853 р. Троцький отримав звання поручика і був направлений до Казанського єгерського полку.
Командуючи ротою цього полку, у 1854 р. бере участь у походах до Молдавії і Криму. Під час Східної (Кримської) війни брав участь у невдалій для Росії битві на р. Альма (Крим) 8 вересня 1854 р.
Протягом 23 років служив у найбільш небезпечних місцях – на південних околицях Російської імперії (17 років – у Туркестані і шість років – на Кавказі). Троцький був одним з активних підкорювачів території Середньої Азії. За ці роки він став дуже відомим бойовим генералом і практиком військової справи.
За здобуття Китаба Віталій Миколайович у серпні 1870 р. отримав звання генерал- майора (було 34 роки) і орден св. Анни 2-го ступеня. Віталій Троцький був одним з наймолодших бойових генералів у російській армії.
Мав також іноземні нагороди: персидський орден Лева і Сонця (1874 р.), бухарський – Східної Зірки з алмазами (1893 р.), болгарський – св. Олександра (1898 р.).
Джерело: http://bit.ly/2mjlKf1
Опублікувала Світлана Чичкан