Менський краєзнавчий музей імені В.Ф. Покотила
11 квітня в усьому світі відзначають пам’ятну дату – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Вона встановлена в пам’ять про повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня 1945 року.
З початком Другої світової війни та захопленням нових територій зростає й мережа концтаборів. Часом це були просто обгороджені шматки поля без будь-яких укриттів або споруд. У цих нелюдських умовах – без їжі, води, медичної допомоги, тримали тисячі військовополонених.
Якщо на Заході Європи діяли переважно трудові концтабори, де працю ув’язнених використовували німецькі промисловці, то в Східній Європі, зокрема на території Польщі, розташовувалися переважно табори смерті.
Убивство людей у таборах смерті поставили на потік. Були табори, призначені для масових убивств євреїв і циган: Хелмно, Треблінка, Белжець, Собібор, Майданек та Освенцим на території окупованої Польщі. У Німеччині такими таборами смерті були Бухенвальд, Дахау і Ровенсбрюк (перший жіночий концентраційний табір). Для вбивств німці застосовували спочатку розстріли, а пізніше – газові камери. Трупи спалювали у крематоріях. Неодноразово приречені на смерть ув’язнені робили спроби втечі з таборів, часто вдалі. Вони потрапляли в ряди загонів опору у Франції, Югославії, Італії.
Так наприклад, менянин Оліфіренко Василь Іванович потрапив в полон і знаходився у одному із таборів. Він з товаришами зробили чотири невдалі спроби втекти із табору. За це на них німці нацьковували собак. П’ята спроба втечі була вдалою. Василь Іванович воював у одному із партизанських загонів Італії проти фашистів.
У Менському краєзнавчому музеї експонується стенд «У фашистській неволі», присвячений людям, які були вигнані до Німеччини, та були у концтаборах.
На стенді є фото сім’ї Дементьєвих, які були у концтаборі “Шталак Ф – 1 А” у Східній Прусії. Взагалі у німецьке рабство із Менщини було вивезено 1339 чоловік.
Джерело: https://bit.ly/40cnAvq