Український кобзар, Павло Савич Братиця, народився 2 грудня 1825 року в містечку Мена, Сосницького повіту. У трирічному віці хлопчик повністю втратив зір. Відомо, що Павло Братиця переїхав до села Терешківка, Ніжинського повіту.
З раннього віку, попри втрату зору, Братиця не відмовлявся від будь-якої роботи. Він заробляв скручуванням мотузок та теслярством. Крім того, хлопця підтримували й поважали односельці, які всіляко намагалися йому допомагати.
Павло Братиця навчався у Андрія Бешка, відомого кобзаря тих часів, який так само, як і Братиця народився у Мені. Про Бешка відомо, що він помер у 1855 році. Більше інформації про вчителя-кобзаря не збереглося.
Павло Савич грав на старосвітській або, як її ще називали, народній бандурі. Музичний інструмент мав приблизно 20 струн (від 17-23), з яких 4-6 — басові струни та 15-18 — приструнки. Для гри на такій бандурі її треба міцно тримати обома руками притиснувши до грудей, розвернувши струнами до слухачів.
У 1874 році Павло Братиця познайомився з Петром Іващенком, філологом та фольклористом, який написав 4 думи. З доповіддю про цю зустріч Петро Семенович Іващенко виступив на засіданні Південно-Східного відділу російського географічного товариства у січні 1875-го року.
Василь Горленко (український письменник, мистецтвознавець, фольклорист та етнограф) писав: «Павло Савич Братиця — огрядний, літній, сивий чоловік невисокого зросту. Братиця — чемний і добре вихований, проте у нього виснажений вигляд. Павло Савич жив у хатині, на території панського особняка у Терешківці, власної землі кобзар не мав».
Павло Братиця співав у дуеті з молодим, 28-річним кобзарем Прокопом Дубом. Дует дуже зацікавив Миколу Лисенка. Саме Лисенко вирішив зробити запис дум у виконанні Братиці, які було надруковано в 1888 році у журналі «Киевская Старина».
Опанас Сластіон (український етнограф, педагог, засновник Миргородського краєзнавчого музею. У деяких джерелах зустрічається як: Опанас Сластьонов, Сластьон) писав, що йому відомо про 10 дум у виконанні Братиці, 5 з яких були про Хмельницького.
У 1883 році Василь Горленко (український письменник, мистецтвознавець, фольклорист та етнограф) зробив повторний запис репертуару Павла Савича Братиці. Горленку вдалося зібрати і записати 10 дум та знайти 50 псальмів.
Павло Братиця помер 24 вересня 1887 року у Терешківці, у віці 62 роки.
Ольга Довженко, “Місцеві медіа”