Дмитро Казіміров
У володінні монастиря були озера Липки, Картань, Погоріле, Попівське, Лазнище під Салтиковою Дівицею, Романиця, Ворона, Кривий ріг, Місяць, Глушка, Тихе – всього 22 назви. Більшість з них збереглися й донині, а походження назв деяких з них може бути пов’язане з тим, що вони утворилися на місці старих русел Десни, яких багато в цій місцевості. На будівельні потреби та опалення приміщень монастир мав 5 лісів окружністю на 6 верст (переважали дуб, тополя та верба). Також обителі належали сінокоси над Десною, Лошею та під Ядутами на 160 скирт, а поряд з оз. Вороною стояла монастирська пасіка на 20 вуликів.
️Для будівельних потреб та поточного ремонту в обителі було налагоджено власне виробництво цегли («кирпичной завод»). Цілком можливо, що воно існувало з початку будівництва кам’яних храмових споруд в середині XVII ст. Ймовірно, саме тут виготовляли цеглу з характерними жолобчастими поверхнями, з якої збудували собор, дзвіницю, а потім − фортечні стіни, Введенську церкву, житлові та господарські приміщення. На «заводе» жила родина «кирпичного мастера» Олексія з 8 чоловік. Зазначається, що «оніе цегелники уроженци того кирпичного завода», а отже професію отримали в спадок. Загалом, господарство монастиря обслуговували «винничные работники», конюхи, скотарі, овчарі, робітники кінського заводу, наглядачі за худобою та рибними станами – всього 74 чоловік разом з їхніми родинами.
На фото: план монастиря поч. XIX ст.
Джерело: http://bit.ly/34YAUYB