МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. Пам’ять, викарбувана в струнах: видатні кобзарі та лірники Менщини
Менський район багатий на народних співців – кобзарів та лірників. Вони були не лише музикантами, а й носіями української народної творчості та національного духу. Існували навіть кобзарські школи, де незрячі учні опановували майстерність, а такі осередки були в Сосниці, Покровському (Бабі) та Мені.
На початку ХХ століття майже половина з 25 відомих кобзарів Чернігівської губернії походили саме з цього краю. Серед них:
– Іван Чуйко з Величківки (1903–1943) – кобзар, чия кобза нині зберігається в Київському музеї.
– Яків Просужий з Мени (1892–1984) – ремісник, який сам виготовляв кобзи та грав на них, поєднуючи це з працею пасічника. Його бандура була заповідана Менському краєзнавчому музею.
– Олексій Антоненко з Волосковець (1911–1978) – майстер, що власноруч робив кобзи, складав пісні та активно виступав на святах.
– Іван Логвиненко з Волосковець (помер у 1968) – сліпий лірник.
– Андрій Бешко з хутора Бешківка (Корюківський район), згодом жив у Мені.
– Кузьма Калібаба з Ушні – мав сімейний струнний оркестр та власноруч виготовлену кобзу.
– Іван Гарбуз з Ушні – також виготовив кобзу, яку пізніше подарував для художньої галереї.
– Федір Козир з Данилівки – майстер бандур та бандурист, учень О.С. Корнієвського.
– Семен Власко з села Покровське (1904 р.н.) – у 16 років втратив зір, навчався у бандуриста Кулика. Дійшов з бандурою до Берліна під час Другої світової війни, а також зіграв у фільмі О.П. Довженка “Зачарована Десна”. Його бандура передана до краєзнавчого музею.
– Лука Думенко (Дума) та лірник Левко Граб з Киселівки – село відоме як кобзарське, але багатьох співців, зокрема Думенка та Граба, було репресовано після з’їзду народних співців у Харкові 1930 року.
– Павло Братиця з Мени (1825–1887) – втратив зір у три роки. Заробляв на життя теслярством та плетінням мотузок.
– Петро Ткаченко-Глашко із Синявки (1878–1918) – видатний кобзар, 100-річний ювілей якого відзначався ЮНЕСКО. Осліп у 9 років.
– Терентій Пархоменко з Волосковець (1872–1911) – втратив зір у дитинстві. Його популярність зросла після зустрічі з Миколою Лисенком (1902), який організував його виступ у Київському оперному театрі. На 12-му археологічному з’їзді в Харкові його визнали найкращим серед кобзарів. Його донька Євдокія Пархоменко (1895–1963) продовжила справу батька.
– Олександр Самійлович Корнієвський з Данилівки (1889–1988) – найвідоміший на Менщині та всій Україні майстер з виготовлення музичних інструментів, кобзар і лірник. Його рід походив від запорізьких козаків.
Матеріал підготовлений з відкритих джерел.
“Місцеві медіа”
Ця стаття стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.