7 січня 1917 року в Сосниці, народилась Хава Волович – українська письменниця, авторка мемуарів про життя в сталінських таборах, акторка.
Після закінчення семирічної школи в Мені Хава працювала в місцевій типографії набірницею текстів, а потім літературним коректором у редакції газети «Колгоспна праця». Зранку й до ночі набираючи тексти, Хава отримувала перші уроки політичної грамоти. У 1933 році влада вже не мала кого розкуркулювати, тож взялась за колгоспників.
Хава Волович писала: «Твердих, єдиних планів, хлібопоставок не існувало. Виконає колгосп основний план, на нього тут же накладають «зустрічний». «Зустрічний» – це один з зразків злочинної брехні, що чорною плямою замастила той страшний час. Це наче самі колгоспи і колгоспники, незадоволені «маленькими» планами, самі накладають на себе плани здачі хліба до останнього зерна. Ніби це не «хліб наш насущний», а шоколадні цукерки, без яких можна чудово обійтись».
Письменниця відкрито заявляла, що такі плани шкодять розбудові колгоспів.
15 серпня 1937 року Хава Волович була заарештована за звинуваченням в антирадянській агітації, засуджена до 15 років виправних таборів та направлена на будівництво залізничної дороги до Сибіру.
В 1942 році Хава народила доньку. В той час вона працювала на лісопилці, тому могла приносити дрова в дитячий корпус. За це нянечки додатково пускали її до доньки.
У своїх спогадах Хава детально розповідає про жахливі умови перебування дітей в таборах: «На сімнадцять дітей працювала одна няня, яка мала годувати, мити, вдягати дітей і підтримувати чистоту в палаті. Вона старалась полегшити собі задачу: з кухні няня принесла дуже гарячу кашу. Розклавши її по мисочках, вона вихоплювала з ліжечка першу потрапившу до рук дитину, загнула йому руки назад, прив’язала їх рушником до тулуба і стала, як індика, напихати гарячою кашею, ложку за ложкою, не залишаючи йому часу ковтати». Донька Хави Елеонора не витримала таких умов і не прожила навіть півтора року.
Хава дуже важко сприйняла втрату доньки. Пережити цей жах їй допомогла активна участь у табірній самодіяльності: театрально-естрадному колективі та ляльковому театрі. Але найважчий час був попереду: акторку відправили в Джезказган, на мідні рудники, де не було води, ув’язнені мали номери, а самодіяльність була під жорсткою забороною.
В 1957 році Хава Волович повернулась до рідної Мени, де пізніше створила ляльковий театр і керувала ним. Була реабілітована Судовою Колегією у кримінальних справах УРСР 28 грудня 1963 року. Померла у 2000 році, похована в Мені на єврейському кладовищі.
Джерело: Новини Чернігівщини https://bit.ly/3KhAem4