Матеріал Менського районного краєзнавчого музею імені Покотила
Історія Данилівки розпочинається з середини 17 ст. За переказами, його заснував менський сотник Степан Данилів, який дав селищу власне ім’я.
З часом, з хутора виросло село Данилівка, яке належало до Менської сотні. За переписом 1732 р. у Данилівці проживав 31 козак і 22 підсусідки – господарі, зубожіли селяни, які не мали власних хат і жили в дворах багатіїв, працюючи на них. Це були переселенці з різних районів України, на Менщині підсусідками в основному були переселенці з Південної Білорусії та Правобережжя. Внаслідок цього, у розмові сучасних данилівців збереглося досить багато білоруських слів. Крім того, за переписом видно, що Данилівка була найменшим селом сотні.
Козаки сотні, отже й Данилівки, брали участь у повстанні Пушкаря, російсько-турецьких та російсько-шведських війнах.
Займались тоді данилівці землеробством, вирощували в основному гречку, а жито та овес купували. Також вирощували дуже багато тютюну, який продавали скупщикам чи відвозили на ринок і мали від цього прибутки.
Після указу Катерини ІІ в 1783 відбулось юридичне оформлення закріпачення селян. В кінці 18 ст.-на поч. 19 ст. частина землі з селянами належала поміщикам Бобирам, нащадкам стольненського сотника та Марковичам. З архівних документів відомо про двох представників роду Бобирів, які мали землі в Данилівці, – приказ-капітана М. Бобиря та майора Гаврила Бобиря – досить багатої людини, який мав землі крім Данилівки ще в Мені та Стольному.
З Марковичів відома штабс-капітанша Марія Марковічева, вона, як і наведені вище представники роду Бобирів, жила і діяла в середині 19 ст. Тодішній вигляд села можна уявити з опису маєтності М. Бобиря в 1859 р: “…в Данилівці селян 80, Феськівці 3, Блистові 20, Мені 3, хуторі Блістовському 20. Всього 117 душ чол. статі, землі городної 53 дес, орної 834 дес, сіножатної 130 дес, шляхової 8 дес, всього 1025 дес.
В с. Данилівка панський дерев’яний з кам’яним фундаментом з 10 кімнатами , покритий “шельовкою”, пригосподський будинок, хлів, госп. будівлі біля саду, водяний млин на р.Сперш, інший млин від вітра стоїть нижче села та 5 пасік площею 54 дес”.
У 50-х роках Марія Марковічева через фінансові негаразди продала частину свого господарства разом з кріпосними поручику Омелюті.
Джерело: http://bit.ly/3827ZU8