Олександр Ясенчук, “Північний Вектор”
Пропоную Вам спогади підполковника Армії УНР Миколи Яніва, який на початку 1918 р. перебував у Чернігові і був одним із творців Чернігівського коша Українського Вільного Козацтва. У спогадах автор оповідає про побут населення м. Чернігова, соціально-політичне становище в місті, участь чернігівських вільних козаків у жорстких боях з нападниками з Росії під Бахмачем та Крутами, більшовицьку владу в Чернігові та переможний бій городнянських козаків під проводом Івана Ремболовича та чернігівці біля містечка Березна нині Менського району, про створення Чернігівської “Самооборони”.
“28 лютого Чернігів вже заняли маси Пошехонського і Обшеронського московських полків. Появився наказ, що начальником залоги призначається «товаріщ» Порядін, а комендантом міста інший «товаріщ» Н. «Совдеп» відбув нараду з начальником залоги, в наслідок якої появився наказ всім старшинам з’явитись на реєстрацію в Управлінні Повітового Військового Начальника.
З’явились всі кол. старшини москвини. Спробували з’явитись і кілька «невтральних» українських старшин, яких затримано на протязі двох днів в спеціальній кімнаті, а потім відпущено з наказом явитись, коли їх покличуть. Було заарештовано кілька вільних козаків. Їх кілька днів затримано в касарні при Управлінню Повітового Військового начальника, а потім випустили на протекцію марксистки студентки Жені Харченко, доньки кол. Якутського Віце-губернатора.
Вояки Кавказького корпусу заховувались спокійно. За те «товаріщі офіцери» доказували різних «чудес» на вулицях міста в пяному стані. «Совдеп» був владою в місті. Почались арешти українських старшин. Тим часом надійшли відомості, що німецька армій разом з українськими частинами знову перейшла в наступ.
Одного ранку центр міста був запружений селянськими санками, яких московські війська зігнали, щоб рушити геть з Чернігова в напрямку села Бобровнця – Сєднів. Зараз же з’явилися вільні козаки, звільнили заарештованих українських старшин і на неосідланих конях кинулись підганяти москалів. Не дали їм затриматись в м. Сєдньові і переслідували їх аж до м. Березного. Тут завязалась коротка перестрілка, маси москвинів-салдатів Кавказького корпусу подалися далі. Ранених москвичів козаки передали до місцевої лічниці.
Не встигли вільні козаки відпочити, як почули стрілянину і побачили якусь масу, що посувалась із заходу на м. Березне. Виявилось, що це маси решток московського Ґренадирського корпусу, яких переслідує Сотенний Іван Ремболович зі своїми вільними козаками із м. Городні. Сутеніло.
Завязався бій, але гринадири почали відходити вслід за кавказцями. Одначе їхнє прикриття (арієргард) ставило опір. Тоді саме я зустрівся з Сотенним І. Ремболовичем. Гринадири пустили пару гранат на місто. Одна з них розірвалася побіч хати, за якою я стояв, осколком убила піді мною коня, а мене контузило так, що я якусь хвилину був непритомний. Коли я очуняв, то надійшов Сотенний Ремболович. Появився місцевий фельдшер, оглянув мене, сказав, що мені вибито багато зубів і ушкоджено ніс, наклав бандаж і відправили в шпиталь.
Тоді над’їхав з кількома козаками Сотенний Корейша й занявся упорядкуванням сотні. Сотенний же Ремболович зібрав своїх козаків і рушив до м. Городня. Мене повезли до м. Чернігова до Рівенського шпиталю. Там положили по сусідстві з Кошовим Отаманом. Говорити я не міг. Два лікарі, оглянувши мене знову, забандажували, а ранком оглядав мене д-р Християнів та пожартував, сказавши, що «могло бути гірше».
На фото: сотенний коша УВК в Чернігові Микола Янов (пізніше полковник), автор спогадів, і його дружина бл. п. Ніна (з дому Мандрикина) медсестра, козачка того ж коша УВК. Знимка з 1918 р.
Джерело: http://bit.ly/3c6kkds