Світлана Бабич
Бузковий вечір землю застеля,
По небу зорі, мов горох, розсипав…
На верх тополі сіло янголя
І сіє дощик-борошно крізь сито.
Духмяні голови униз… Квітки
Заснули вже, потомлені, барвисті.
Скінчився день, та прагнуть павуки
Доплести килимок із мух та листу.
Червоні тіні кидає на став
Той, що проспав весь день на небесах.
Надвечір бачим: до похилих трав
Борідка срібна хвилею звиса…
Віконце наше сонно позіха,
Бажає квітам, травам: «На добраніч!»
Затихли сварки, прогнано гріха…
Природі й людям сон загоїть рани…
—
Нагадаємо, ви можете присилати свої літературні твори на адресу редакції https://mena.org.ua/m/
Поділитися у соцмережах
Завантажити ще...