Юлія Ющенко (стаття з архіву газети “Менщина” №5 від 12 травня 2012 року)
«Город Мена стоит к реке Мене. Около посаду сделан вал земляной; по валу огорожено острогом, дубовыми бревнами, … огорожено в забор колотым бревеньем да посыпано землею. Межи острога сделаны трои ворота проездные, на двух воротех две башни, на третих воротех башни нет; да глухих наугольных 10 башен. Около того острогу с трех сторон к реке Мене сделан ров, и в том рву по обе стороны огорожено дубовыми бревнами. Да из того города к реке к Мене 7 выходов к воде для осадного времени… Да от того же города к реке Мене сделан отводный острог, где жил Адам Кисель… Да в том остроге устроены были хоромы Адама Киселя, и те хоромы разломаны».
Ось такий опис залишків менської фортеці можна знайти в «Актах южной и западной России». Саме в такому вигляді зустрічало наше місто мандрівників у 17-му столітті. Як бачите, були в нашому містечку і земляний вал, і острог, і вежі, і проїзні ворота. Залишки дубових колод, знайдених на території дитинця (район стоматполіклініки – авт.), до речі, знаходяться в Менському районному краєзнавчому музеї ім. В.Ф. Покотила. Але не тільки ці колоди залишила нам на згадку невблаганна історія, а й досить цікавий експонат – чайну ложечку.
Що ж тут цікавого, скажете ви? Звичайна собі ложечка, яка близько 400 років пролежала під товщею ґрунту, була виготовлена для польського магната Адама Киселя і зображено на ній всього на всього його замок. Саме так, замок, або хороми, або ж палати відомого політичного і державного діяча, одного з чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої і воєводи Київського (1649-1653 роки).
Адам Кисіль походив із старовинного волинського шляхетного роду Киселів. Здобув прекрасну освіту. Подібно більшості юнаків свого часу, Адам відразу зі шкільної лави подався до війська. Там він дослужився до звання королівського ротмістра. Після цього почалася його політична кар’єра.
Тверда особиста позиція, а також ораторські вміння допомогли швидко здобути роль оборонця інтересів православних. Завдяки особистим симпатіям короля Владислава IV, Адам Кисіль почергово отримав чимало високих посад, які відкрили йому шлях до сенату. Додатковим поштовхом швидкого піднесення стали дипломатичні послуги по розв’язанню польсько-російських прикордонних суперечок на Чернігово-Сіверщині.
Не менш стрімко множилися і маєтки нового державного сановника. Скромному власникові єдиного спадкового села Низкиничів наприкінці життя належало аж 65 населених пунктів, у тому числі 7 – на Чернігово-Сіверщині, а річний прибуток магната-скоробагатька обраховувався у 150 тисяч золотих.
Джерелом примноження земельних володінь стали, з одного боку, королівські пожалування, а з другого, чи не більшого – скупівля земель і ощадливе господарювання. Після Деулінського перемир’я, укладеного 1618-го року між Московським царством і Річчю Посполитою, Мена належала Речі Посполитій і згодом також стала власністю польського православного магната.
В історичних працях Адам Кисіль згадується як меценат і покровитель, адже тільки в нашому районі на його кошти було побудовано 3 монастирі, зокрема Макошинський чоловічий та жіночий монастирі, а також Максаківський Спасо-Преображенський монастир.
Також Адам Кисіль був лідером партії компромісу, яка шукала способи примирення з повстанцями в ході національно-визвольної війни 1648-1654 років (українсько-польської війни). Йому, зокрема, як досвідченому дипломату й православному русину, було доручено вести переговори з Богданом Хмельницьким. Діяльність дипломата підпорядковувалася ідеї досягнення згоди між Польщею та Україною, між якими роздвоювалася душа київського воєводи, ревного підданого й політичного діяча Речі Посполитої, з одного боку, але не менш щирого православного, закоханого в свою «милу Русь» – з іншого.
Та це не стримало менян від руйнування палацу вельможі. Повсталі жителі міста знищили замок, вигнали польських ставлеників і влились у військо Богдана Хмельницького.
Відштовхнутий польською знаттю, чужий серед своїх, Адам Кисіль 3 травня 1653-го року помер на самоті у Низкиничах (нині Волинська область) і був похований у церкві заснованого ним же місцевого монастиря. Там й досі зберігається його надгробок. Жінка Киселя Анастасія похована там же. Оскільки дітей у них не було, величезні маєтки, що належали Адаму за життя, розійшлися між племінниками, нащадки яких, як відомо, наприкінці минулого століття жили в Австрії.