Вічна пам’ять і шана героям АТО


Трало Ніна Володимирівна наша землячка присвятила збірку віршів нашим героям АТО та в майбутньому планує випустити друковану книгу. Як розповіла сама поетеса, все життя працювала медичним працівником, але в останні роки, після виходу на пенсію, активно почала писати. На мотиви її віршів уже навіть написана пісня, а її твори публікуються на сайтах:
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=47835
http://www.stihi.ru/avtor/nintralo

Героям АТО присвячується

***
Обміліла ріка
Української слави й звитяги,
Поросла осокою,
Журою й невимовним болем.
У машині життя
Спрацювала жадібності тяга –
Покосила любов
І засіяла зрадою поле.

Брат на брата пішов,
Засіваючи ненависть в душу,
І ковтаючи дим,
Прогулявся із ГРАДОМ садами.
Бідолашний народ
Обтрусили як спасівку-грушу
Та до волі жага
Не дала нас зробити рабами.

Ми за гідність свою
Склали голови там на майдані,
Хоч і вільні були
Та недолились 22 роки.
А «братерська любов»
Одягає нам пута-кайдани,
Убиває любов
Й простягає загарбницькі руки.

Хай лунає навкруг:
«Эй, вы там, бандерлоги, укропы,
Мы вас ГРАДОМ склюем!»
Ми ж як кіборги, ми наче криця.
Ми із вірою в серці
Здолаєм свавілля циклопів
І з криниці життя
Нас напоїть цілюща водиця.

Забуяє весна,
Запахучиться сад білим цвітом,
В обмілілу ріку
Принесе життєдайних напоїв.
Задзвенять срібні дзвони
Звитяги і слави над світом
І у маках розквітнуть
Серця українських героїв.

***
Минає ніч, за нею й день спливає,
зливаючись в тривожні місяці.
Триває бій… Свинцевий дощ змиває
надії, як коштовні камінці.

Земля горить… В диму вже потопає
безмежне небо, тліє саду цвіт.Та з попелища гордо виринаєТа з попелища гордо виринає
самотня постать й дивиться у світ.

Гарячий погляд розверзає небо,
її вмива біда потоком сліз.
Не окликайте постать цю, не треба,
це рана материнська рине ввись.

Сурмить душа її і стогне. Гнівно
над нею грім гримить через дими,
а в рані вже крізь болі, так надійно,
життя нового пагінець стримить.

Ще скільки літ ця рана материнська
осколками із « градів» проросте,
і в черепах, в кістках дитини-війська
із гільз кривава квітка зацвіте.

Біль рани материнської нестерпний
холодний дощ у глиб землі заб’є,,
а бій в степу гібридний і вертепний
у пам’ятіяті її гніздо зів’є.

Поселить в нім усіх дітей загиблих,
збере докупи їхню всю рідню,
щоб крила янголів з небес блакитних
синів закрили від пекельного вогню.

***
С. Титаренку
загиблому в АТО
Мамо, я до тебе вже на повернуся
і в дворі на стежці не зіткнемосьіткнемось ми.
У хмаринку білу я перетворюся,
упаду на трави дрібними слізьми.

Ти із сумом, мамо, дивишся на небо
і скорботним криком тишу розрива,
ти голосиш… Мамо, рідненька ,не треба,
вже ж ніхто не верне твоє журавля.

Ти пробач, матусю, це ж моя провина,
що від твого горя почорнів весь світ.
Що і ти, рідненька, і уся родина
обтрусили в горі радості ввесь цвіт.

Мамо й батьківщино, ви в мене єдині,
я ж за вас загинув у кривавій млі,
щоб ясний світанок і погожа днина
панували вічно на моїй землі.

***
М. Андрейченку
загиблому в АТО.
Як стогнала земля у вогні,
серце юне співало про волю:
боронило кордони свої
і леліяло мрію про долю.

Обірвалася пісня життя –
недоспівана пісня світання,
відлетіла у даль, в небуття
і забрала з собою кохання.

А воно ще бринить на струні
молодого зеленого літа
і пісні виграває сумні
тій душі, що журбою сповита.

Ще осіннім плачем журавлів
припадає на рідні пороги,
білим цвітом садів на землі
устеляє стежки і дороги.

І приходить весна з року в рік –
у закоханих знову стрічання…
Береже тільки пам’ять повік
недоспівану пісню світання.

***
О. Уткіну
загиблому в АТО
Точився бій, усе диміло,
вчувався гул з усіх кінців.
У вирви, наче у могили,
безсило падали бійці.

Ось, край долини – горобина,
вся у червоненьких плодах,
стояла тиха, як дівчина –
тонка, вродлива й молода.

Земля горіла, ліс і трави,
в’їдався в очі чорний дим…
Сочились краплі крові з рани
у хлопця, – він же ж молодий.

Палали грона в теплу днину,
на листя попіл осідав…
І стогін, наче плач дитини,
із вуст крізь посмішку злітав.

Червоні грона полум’яні
боєць до серця пригортав. до серця пригортав.
В червоних гронах на світанні
серденька стук його стихав.

Поклав на груди горобину ,
поринув у кривавий вир…
Поліг солдат за Україну:
за її волю, єдність, мир.

***
М. Бурлаку
загиблому в АТО
Обіймає мати стан стрункий тополі,
дзвонить до синочка в невідомий степ.
А його мобільний на далекім полі
витина надривно надсучасний реп.

Ненька відчуває невблаганність долі
і вмовля дитину: « Трубочку зніми…»
А його мобільний на далекім полі
репом прикриває всі громи війни.

Мамі коле серце, бо тривог доволі,
рученьки ламає з відчуттям біди,
що співа мобільний на далекім полі
і чомусь на вишні квіти і плоди…

Огорнула землю тиша вечорова
і тривожну звістку принесли у дім,
що у соколяти доленька сувора,
що пробила куля груди молоді…

***
В.ЖеребилуЖеребилу
Загиблому в АТО
Сильний вітер гуде й посивіла від снігу земля:
не співає пісень і не грають музики весільні.
В чорний смуток густий перелито життя журавля,
а матусеньки біль поринає в тривоги осінні.

Син пішов на війну боронити Вітчизну і дім,
у кривавих боях він присягу військову не зрадив.
У донбаських степах згасли зорі його золоті,
ніжний обрій надій розстріляли снаряди із «градів».

Заболіло йому… Заболіло йому лиш на мить,
забіліло в очах, у тумані розтанули звуки…
Невимовна печаль мамі дущу і серце ятрить:
хто зігріє теплом її стомлені працею руки?

Вже верта журавель на дитинства далекий поріг,
на колінах стоять однокласники, друзі й знайомі,
зустрічають його з фронтових почорнілих доріг,
й сльози горя бринять, як заграви зорі вечорові.

Ти – не вмер, ти – живий в наших думах навік і серцях.
Наче ватра горить шлях життя вдалині між зірками.
По небесних стежках ти пішов до Святого Отця
Україні світить з поміж зір яскравіше з роками.

***
Вже рік минув важких протистоянь,
боїв кривавих і болючих втрат.
Вже рік минув, як мій народ повстав
і зазнає нестерпних підлих зрад.

Як боляче дивитись на цей шлях,
з якого воля дзвінко нам сурмить,
де люд простий урізаний в правах,
де чути стогін бідної юрми.

Вже рік минув важких протистоянь:
серця не спопелились у вогні
і душі наші повні сподівань,
що переможемо в оцій борні.

Як дивно рожевіє небокрай,
на землю ллються промені життя,
як у Дніпра могутній водограй,
так в України світле майбуття.

***
М. Головатому
Загиблому в АТО.
В тім краю, де палав, навіть, синій туман,
де сніги багряніли від крові
я в степу помирав від отриманих ран,
та ще бачив вогні пурпурові.

Підіймалась зоря наді мною вгорі
і за обрій душа відлітала.
Йшла бригада вперед по шляху, що горів,
а мене санітарам лишала.

У блакиті без меж зупинився на мить –
я почув журавлине вітання.
Я не знав, що гроза мелодійно гримить
і буває без болю прощання.

Я залишив свій край і цвітіння земне,
де радів росяному світанню.
Вдячний вам, що з любов’ю зустріли мене
й провели у дорогу останню.

Я рідню шанував й дуже щиро любив,
то ж розлука хай серце не крає.
Ми зустрінемось тут, в потойбіччі доби,
в потойбіччі, що назване раєм.

‌***
О. Шумейку
загиблому в АТО
Опустилися зорі низенько,
під вікном зажурилась калина,
заболіло в матусі серденько –
щось тривожно їй стало за сина.

Він на сході кордон захищає.
День і ніч у полоні вогненнім,
а душа від любові палає
до її, Батьківщини своєї.

«Повернуся додому я, мамо,
коли Крим буде знов українським.»
І поїхав на фронт. Ой, як мало
на порозі побув материнськім.

А на фронті бої за боями.
Знову з «градів» блок-пост їх накрило
і душа понеслась над гаями
там, де пташка кружля легкокрила.

Повернувся до неньки Героєм,
не торкався землиці святої.
Повернувся і болем, і горем
Серед літньої тиші густої.

Похилилась в зажурі калина,
опустилися зорі низенько:
вічна туга у мами за сином,
вічний жаль пронизав їй серденько.

***
Захисники! Для нас ви найрідніші.
Вам посилаєм пісню журавлину
Та побажання теплі й найщиріші
З проханням захистити Україну.

Усі її так бережно тримають,
Немов жовто-блакитну філіжанку
Розколоту й пощерблену по краю,
Одягнену в барвисту вишиванку.

Бажаємо іще вам перемоги,
щасливого повернення додому.
Орати будем згарищ перелоги
Життя ростку давати молодому.

Життя хай буде вам у славі вічній,
У посмішках дітей, дружин і мами.
Щоб кожний з вас зустрів свій день столітній
Із небом мирним в нас над головами.
Слава Україні!

***
Шумлять і грають хвилі золоті,
у комишах із сонцем розмовляють.
Голубить вітер береги круті
і верби у зажурі спочивають.

Смеркання тихо плине по землі,
співає ніжну пісню колискову,
зелені трави – діточки малі –
вдягають лукам хусточку шовкову.

Навколо спокій… Тиша… Я – одна,
гортаю часу сторінки поволі…
А зовсім поруч лихо – йде війна –
й тьмяніють барви, ген, на видноколі.

Фото взяте з інтернету


0 Comments