Сергій Трегубенко: “Я вважаю себе громадянином”


Сергій Трегубенко
Сергій Трегубенко

Один з лозунгів українського менталітету: “Моя хата з краю, нічого не знаю”. Але не всі жителі Менщини притримуються такої позиції. “Менщина” поспілкувалася з досить відомим активним громадянином нашого суспільства Сергієм Трегубенком. Сергій Миколайович розповів про вільнодумство у шкільні роки, буремний трудовий шлях та про те, що спонукає його до активних суспільних дій.

Дідуся розстріляли, як зрадника Батьківщини

Родина Трегубенків ще за царя жила у Мені і обійстя, де зараз проживає Сергій Миколайович, за документами належить його родині ще з дореволюційних часів. Дідусь і бабуся свого часу були дуже високоосвіченими і поважними людьми. Жили вони в Харкові, а коли столицю України перенесли до Києва – переїхали туди. Дідусь брав участь у написанні історії Комуністичної партії. Разом з дружиною були щирими комуністами. В 1937 році дідуся засудили як зрадника народу і розстріляли. Причини такого звинувачення невідомі і до сьогодні, але в ті часи таким вироком було важко здивувати. Дружину відправили у заслання на довгих вісім років до Караганди, як члена сім’ї зрадника Батьківщини. На той час сім’я Трегубенків вже мала двох діток: Фелікса і Сталіну. Онуків забрала до себе бабуся у Мену.

Дитинство з бабусею

Мама Сергія Миколайовича, Сталіна, народила первістка в 1958 році. З самого народження його виховувала бабуся, бо рідна мама так і не вийшла з післяродової депресії і за станом свого здоров’я не могла доглядати за новонародженим. Батько ж для Сергія побажав залишитися невідомим.

Бабуся, як і всі бабусі, піклувалася про онука як могла. Головне, щоб нагодований і не босий, а все інше само по собі прикладеться. Зростав Сергій у жорсткі комуністичні роки вільнодумцем і на кожну ситуацію мав свою думку, яку не боявся виказати.

Вирішив зовсім не брехати

Коли у 1965 році вперше відчинилися двері новозбудованої тодішньої школи імені Леніна, пішов туди і Сергій учнем почесного 1-А класу.

Вже з перших класів відчув на собі контролюючий вплив поважних педагогів. Частенько намагався відстоювати свою точку зору, за що одного разу навіть простояв під годинником у коридорі школи аж до вечора.

Ще у школі Сергій вирішив зовсім не брехати. Воно ж то ідея і не погана, але, як виявилося, не всім його правда була до вподоби, особливо вчителям.

– Вигнали мене якось з уроку, а в коридорі настигла завуч і почала відчитувати. Я задав їй лише одне питання: “Скажіть, а хто додумався вас завучем призначити?” Після такого питання вона відразу ж залишила мене в спокої”, – розповідає про шкільні роки Сергій Миколайович.

Не обійшлося без казусів і у випускному класі. Ще з початку навчального року розійшлися у поглядах з вчителькою української мови і до кінця року Сергій наполегливо ігнорував вчительку. В кінці року світила йому двійка з предмету, але на його бік стали інші вчителі й трійку все ж отримав.

Щастя за 7 рублів

— Ще з дитинства захоплювався технікою. Дуже добре давалася мені математика та фізика. Неодноразово був учасником шкільних олімпіад. Пам’ятаю, ще в шостому класі купив собі “Справочник радиолюбителя” в двох томах. Коштували вони аж 7 рублів, а на той час це була чимала сума. Але ж назбирав, що сам заробив (підробляв вантажником на залізничному вокзалі), а що зібрав з того, що бабуся на пиріжки давала. Це було таке щастя, навіть до цього часу ці книги у мене збереглися, – розказує Сергій Трегубенко.

Від вантажника до головного метролога

Після закінчення школи Сергію прийшлося відразу влаштуватися вантажником на міжрайбазу. Треба було забезпечувати себе і піклуватися про бабусю. По цій же причині не служив Сергій Миколайович і в армії, бо був єдиним годувальником в сім’ї.

У свої 18 одружився та став батьком.

За старанність і наполегливість отримав підвищення на роботі і отримував на той час аж 230 карбованців.
У 1978 році перейшов працювати до відділу статистики, якою на той час керував батько дружини, тепер уже колишньої. У вісімдесятих почала з’являтися обчислювальна техніка і відділ статистики, отримавши нове обчислювальне обладнання, потребував спеціаліста. Так Сергій Миколайович став начальником відділу обслуговування обчислювальної техніки. Робота була для нього справді захопливою. Не маючи якоїсь спеціальної освіти був одним з провідних спеціалістів області по обчислювальній апаратурі.

Після статистики пішов працювати на менський сирзавод, будівництво котрого саме завершувалося. Налагоджували обладнання для виробництва. Сергій Миколайович особисто приймав участь у налаштуванні і запуску датського обладнання в одному з цехів. Показавши себе грамотним спеціалістом, незабаром став головним метрологом сирзаводу.

Політика

Після початку перебудови Сергій Миколайович почав активно підтримувати Народний рух, учасником якого являється до сьогодні.

Вже у роки незалежності у Менській книгарні з’явився спеціальний стенд для рухівців. Сергій Миколайович був постійним його дописувачем. Коли рух набрав обертів він активно організовував і брав участь у мітингах.

З демократичною точкою зору впевнено крокує і до сьогодні. Намагався донести свої ідеї через активну політичну діяльність: двічі був депутатом міської ради, займав пост начальника відділу молоді та спорту райдержадміністрації, зокрема, забезпечував створення молодіжного центру, одного з перших в області.

Якось, коли працював в адміністрації, зібрав “важких” підлітків і вирішив їм влаштувати екскурсію до Прилуцької колонії для неповнолітніх, щоб побачили реалії життя за гратами. Туди їхали з посмішками, а назад була тишина і задумливість у автобусі. Можливо, такий приклад став для декого з них вирішальним у житті.

Філософія життя

Зараз Сергій Миколайович вважає себе, в першу чергу, громадянином. Намагається активно взаємодіяти з органами місцевого самоврядування, бореться за покращення якості життя.

— Я не виключаю, що буду балотуватися на посаду мера, – говорить Сергій Трегубенко. – Мета у мене одна – запровадити у Мені те, що називають самоврядуванням. Долучити людей до вирішення питань діяльності міста.

— Коли людина дорослішає, у неї з’являється потреба у якісному житлі, машині, певному достатку. Але з часом розумієш, що в першу чергу, потрібна якісна держава, – продовжує він. – Я вирішив, що головним напрямом моєї діяльності стане перетворення скаліченого комуністичним режимом населення в громадян, розвиток громадянського суспільства і демократії. Якщо люди не будуть господарями свого обійстя, свого міста, своєї країни, то у них нічого не буде. Загальний стан справ можна покращити тільки об’єднаними цілеспрямованими зусиллями всього суспільства.


2 Comments