Менянин Сергій Мироненко: “Найважчими були перші два роки життя в Чилі”


Чернігівський мандрівник Олександр Волощук, подорожуючи світом, зустрівся в Чилі з нашим земляком Сергієм Мироненком. Пропонуємо розповідь про нього:

“Познайомитися із Сергієм Мироненком мені порадив Олексій Руденко-Десняк – онук відомого чернігівського письменника Олекси Десняка: “Він наш, чернігівський, йому буде приємно зустрітися з тобою”.

Наша зустріч відбулася в місті Вінья-дель-Мар, а спілкувалися ми у перуанському ресторані з чудовою кухнею. Дійсно, Сергій був дуже радий такій зустрічі із земляком. І майже як рідному розповів мені історію свого життя.

Народився він 1964 року в Мені на Чернігівщині. Після здобуття медичної освіти працював у Козелецькій районній лікарні, і був у той час (кінець 1980-х років) єдиним хирургом-травматологом у районі. Через Козелецький район проходить автомобільна траса Одеса – Петербург, аварії на ній траплялися завжди, тож роботи молодому хірургу вистачало. Не одну людину він врятував від ампутації кінцівок, зшиваючи їх розбиті і зламані руки й ноги.

На початку 1990-х у Чернігові почала працювати 2-а міська лікарня (автор цих рядків брав участь у її будівництві, проходячи виробничу практику під час навчання у Чернігівському СПТУ-18), і здібного лікаря запросили до неї на роботу. Із завзяттям Сергій почав працювати на новому місці, а згодом навіть потрапив на стажування до Німеччини.

Сподівався, що після повернення зможе ефективно використовувати набутий досвід. Однак трапилося зовсім інакше – людська заздрість може зламати крила навіть найздібнішим… Не витримавши психологічного тиску, Сергій Мироненко їде працювати до Росії (йшов 1999 рік).

Травматолог-професіонал відразу отримав роботу в лікарні підмосковного міста Хімки. І все було б добре, якби не “дикі нрави” (вислів Сергія), що панували там. Старший медперсонал лікарні вимагав “мзду” за лікування від пацієнтів, і хотіли, щоб це ж робив Сергій. Тому, коли з”явилась можливість змінити місце роботи, він не вагався.

Отримав посаду завідуючого відділеням у новоствореній лікарні мерії Москви. Про будь-які хабарі тут не могли бути й мови, адже лікувати доводилося чиновників. Але коли помер засновник лікарні і прийшло нове керівництво, Сергій зрозумів, що й тут працювати не зможе. До того ж, він почав відчувати зміни у ставленні до українців і нещирість путінської влади.

У 2007 році Сергій Мироненко вперше відвідав Чилі, тоді – в якості туриста. Після спілкування зі знайомими, котрі на той час вже осіли в цій країні, прийняв рішення емігрувати.

Найважчими були перші два роки життя в Чилі. Довелося не тільки вчити іспанську мову, а й штудіювати університетський курс, щоб підтвердити свою медичну кваліфікацію. Врешті, йому це вдалося, і Сергій отримав роботу.

Зараз у нього навіть два місця роботи – у відділенні травматології державного шпиталя та у приватній клініці. Але за 11 років життя у Чилі ця країна не стала для нього рідною (“Я завжди буду тут іноземцем”).

Чилі для нього – це перш за все робота, і свого майбутнього він з нею не пов”язує. Раз на рік літає в Україну, відвідує могили батьків, із задоволенням приїжджає до Чернігова, з яким його пов”язують добрі спогади.

А найдорожчаю людиною для Сергія є його 25-річна донька Юлія, яка живе в Німеччині.

Спілкуючися із Сергієм, я відчував, що для нього наша зустріч – як дорогоцінна відрада, як дуже рідкісна можливість поговорити із земляком і розкрити йому свою душу. Адже тут, в Чилі, він практично одинак…”

Джерело https://goo.gl/jYwxKH


0 Comments