МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. Як святкували Великдень на Чернігівщині у 19 столітті


Геннадій Слизов

Священник містечка Олександрівка, в той час Сосницького повіту, захоплювався збиранням етнографічних і статистичних відомостей про Чернігівщину, які від свого імені з благословення Чернігівського преосвященного посилав щорічно в імператорське Російське географічне товариство. У 1855 році його стаття “селище Олександрівка” була надрукована в етнографічному збірнику, що видається імператорським російським географічним товариством, витяг з якої наводиться.

“Світле Христове Воскресіння святкується тут тихо і чинно. У цей день немає злоби: всі христосуються в сімействі і зі сторонніми людьми, а метушлива мати не може пошуміти навіть і на нескромних хлопчаків; в іншому випадку чоловік негайно зробить їй зауваження: “Таки в цей день хоч можна стерпіти”

У цей день приносять до церкви до обідні на кладовищі або на паперть святити паски, приготовані набагато краще звичайних пасок, а саме: тут печуть круглі хліби, вище звичайних, пшеничні (з домашньої пшениці), або ситні; на кожному з них неодмінно викладений з тіста хрест; верхня частина хліба жовтиться імбиром, змішаним з водою, що надає йому відмінний вигляд. Крім Великоднього хліба звичайно святиться сіль, фарбовані яйця, ковбаси, і, неодмінно, смажене порося з хріном в зубах. По прибуттю додому, скуштувавши паски, негайно їдять трохи хрону, примовляючи: “Вкусити собі не багато хрону, шоб глисти завмерли”.

У своїй статті Г. Базилевич згадує ще про одну традицію, пов’язану з початком Великодня – Вербною Неділею: “… верба, взята в Церкві від священника у Вербний тиждень має на думку тутешніх жителів лікувальну силу. У разі переляку дітей її перепалюють в порошок і дають дітям пити з водою. Свічка, яка в Вербну ранкову не догорить на вербі, приноситься додому і кладеться в лляне насіння; з цим недогарком сіють льон, віруючи, що блискавка не приб’є льону”.

* Георгій Іванович Базилевич, настоятель Духівської церкви в м. Олександрівка, народився в 1808 році в Глухівському районі в сім’ї священника з дворян. Висвячений на священника в 1832 р. з передачі приходу зятя своєму священнику Миколі Добрянському, в 1857 р. визначився в Київобратський монастир, де на посаді скарбника закінчив свої подвиги ченцем Гавриїлом.


0 Comments