Менський краєзнавчий музей імені В.Ф. Покотила
Частина перша
Тарас Шевченко відвідував нашу рідну Менщину.
Влітку 1843 року, перебуваючи під час першої подорожі по Україні, в місті Яготин на Київщині Т. Г. Шевченко познайомився з сестрами Псьол – Глафірою, Олександрою та Тетяною, які були в захопленні від зустрічі з Шевченком. У 1845 році Глафіра Іванівна Псьол вийшла заміж за поміщика з Чернігівщини Петра Дуніна – Борковського, який мав два маєтки: один у Бірківці на Менщині, другий – в с. Великий Листвен, що на Ріпківщині.
Шевченко знайомиться з Андрієм Лизогубом, седнівським поміщиком, дружина якого Наталія Дмитрівна – рідна сестра П. Д. Дуніна – Борковського. Це знайомство відбулося в березні 1846 року, а з 1 по 5 квітня Шевченко перебував в його маєтку в Седневі, іноді виїжджає в сусідні села.
У Бігачі Шевченко деякий час перебуває у родині поміщика – князя М. І. Кейкуатова, з яким познайомився ще у 1843 р. в м. Яготин на Київщині. Кейкуатов зробив замовлення Шевченку – намалювати родинні портрети. З виконаних Шевченком робіт під час перебування у маєтку Кейкуатова збереглось нині три: портрет дружини поміщика – К. В. Кейкуатової ( розповідь про неї буде в наступній частині), а також два малюнки олівцем дітей Кейкуатових – Варвари, Віри та Михайла.
Знаходячись у Бігачі, Шевченко близько познайомився з молодим землеміром Д. П. Демичем. Спогади Д. П. Демича про перебування тут Шевченка записав його племінник В. Ф. Демич, надрукувавши їх у травні 1891 року в журналі “Русская старина”. За спогадами Демича, Шевченко одразу ж завоював великий авторитет серед жителів Бігача, а також серед дворових людей Кейкуатова. Він з ними охоче розмовляв, читав їм свої твори, розповідав цікаві історії. Демич свідчить, що Тараса Григоровича запрошували до князя, коли приїжджали сусідні поміщики з бажанням познайомитися зі знаменитим в той час Кобзарем.
4 квітня 1847 р. Т. Г. Шевченко виїхав з Бігача через Чернігів на Київ. Наступного дня, 5 квітня, на переправі через Дніпро біля Києва, він був арештований царськими жандармами.
Протягом січня – лютого 1847 року Шевченко перебуває на Борзнянщині, а потім на початку березня їде до Седнєва. Певно, що з Борзнянщини Шевченко, переїхавши Десну, їхав безпосередньо до Бірківки, щоб висловити своє співчуття Глафірі Іванівна Дуніній – Борковській, яка недавно стала вдовою.
У Седневі він пише поему “Осика”, матеріалом для якої послужила трагічна історія дівчини-кріпачки з Бігача, зведеної з розуму легковажним паничем. Значить, шлях його лежав від Бірківки через Бігач до Седнева.
У Бірківці збереглося немало цікавих переказів про перебування тут Т. Г. Шевченка. У 1949 році 96-літня бабуся Наталія Олексіївна Пінчук передавала розповідь свого батька, столяра і музиканта-самоучки, кріпака Олексія, гру якого на скрипці слухав під гіллястою липою в Седневі Т. Г. Шевченко.
Влітку 1963 року група юних краєзнавців Менської середньої школи на чолі з В. Ф. Покотилом проводила запис народних пісень в с. Червоні Луки. Особливо багато чудових пісень їм пощастило записати від колгоспниці Харковник Ганни Василівни, зокрема пісні на слова Шевченка “Гомоніла Україна, довго гомоніла”, “Сумно, сумно серед неба білолиций” (уривки з поеми “Гайдамаки”).
Джерело: https://bit.ly/3L6HzYz
0 Comments