МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. Перебування Тараса Шевченка на Менщині


Менський краєзнавчий музей імені В.Ф. Покотила

Частина перша

Тарас Шевченко відвідував нашу рідну Менщину.

Влітку 1843 року, перебуваючи під час першої подорожі по Україні, в місті Яготин на Київщині Т. Г. Шевченко познайомився з сестрами Псьол – Глафірою, Олександрою та Тетяною, які були в захопленні від зустрічі з Шевченком. У 1845 році Глафіра Іванівна Псьол вийшла заміж за поміщика з Чернігівщини Петра Дуніна – Борковського, який мав два маєтки: один у Бірківці на Менщині, другий – в с. Великий Листвен, що на Ріпківщині.

Шевченко знайомиться з Андрієм Лизогубом, седнівським поміщиком, дружина якого Наталія Дмитрівна – рідна сестра П. Д. Дуніна – Борковського. Це знайомство відбулося в березні 1846 року, а з 1 по 5 квітня Шевченко перебував в його маєтку в Седневі, іноді виїжджає в сусідні села.

У Бігачі Шевченко деякий час перебуває у родині поміщика – князя М. І. Кейкуатова, з яким познайомився ще у 1843 р. в м. Яготин на Київщині. Кейкуатов зробив замовлення Шевченку – намалювати родинні портрети. З виконаних Шевченком робіт під час перебування у маєтку Кейкуатова збереглось нині три: портрет дружини поміщика – К. В. Кейкуатової ( розповідь про неї буде в наступній частині), а також два малюнки олівцем дітей Кейкуатових – Варвари, Віри та Михайла.

Знаходячись у Бігачі, Шевченко близько познайомився з молодим землеміром Д. П. Демичем. Спогади Д. П. Демича про перебування тут Шевченка записав його племінник В. Ф. Демич, надрукувавши їх у травні 1891 року в журналі “Русская старина”. За спогадами Демича, Шевченко одразу ж завоював великий авторитет серед жителів Бігача, а також серед дворових людей Кейкуатова. Він з ними охоче розмовляв, читав їм свої твори, розповідав цікаві історії. Демич свідчить, що Тараса Григоровича запрошували до князя, коли приїжджали сусідні поміщики з бажанням познайомитися зі знаменитим в той час Кобзарем.

4 квітня 1847 р. Т. Г. Шевченко виїхав з Бігача через Чернігів на Київ. Наступного дня, 5 квітня, на переправі через Дніпро біля Києва, він був арештований царськими жандармами.

Протягом січня – лютого 1847 року Шевченко перебуває на Борзнянщині, а потім на початку березня їде до Седнєва. Певно, що з Борзнянщини Шевченко, переїхавши Десну, їхав безпосередньо до Бірківки, щоб висловити своє співчуття Глафірі Іванівна Дуніній – Борковській, яка недавно стала вдовою.

У Седневі він пише поему “Осика”, матеріалом для якої послужила трагічна історія дівчини-кріпачки з Бігача, зведеної з розуму легковажним паничем. Значить, шлях його лежав від Бірківки через Бігач до Седнева.

У Бірківці збереглося немало цікавих переказів про перебування тут Т. Г. Шевченка. У 1949 році 96-літня бабуся Наталія Олексіївна Пінчук передавала розповідь свого батька, столяра і музиканта-самоучки, кріпака Олексія, гру якого на скрипці слухав під гіллястою липою в Седневі Т. Г. Шевченко.

Влітку 1963 року група юних краєзнавців Менської середньої школи на чолі з В. Ф. Покотилом проводила запис народних пісень в с. Червоні Луки. Особливо багато чудових пісень їм пощастило записати від колгоспниці Харковник Ганни Василівни, зокрема пісні на слова Шевченка “Гомоніла Україна, довго гомоніла”, “Сумно, сумно серед неба білолиций” (уривки з поеми “Гайдамаки”).

Джерело: https://bit.ly/3L6HzYz


0 Comments