Менський краєзнавчий музей імені В.Ф. Покотила
Частина друга
Катерина Федорівна Кейкуатова (Бутович)
Катерина Федорівна Бутович народилася в 1827 році в маленькому волосному центрі Седневі Чернігівського повіту, в сім’ї дворянина, відставного штабс- капітана Федора Максимовича та Марії Яківни Бутовичів.
Рід Бутовичів має шляхетське походження, ще від Богдана Бутовича. Згідно “Малоросійського родослівника” В. Л. Модзолевського, 27 березня 1649 року за службу отримав привілегії від Яна- Казимира: хутір Соломоновку над річкою Вербчою з ґрунтами Бутовськими, Вдовицькими і Смяцькими Чернігівського повіту.
Катерина Федорівна Бутович у липні 1844 року з “шифром” (тобто прекрасно!) закінчила курс навчання в Одеському інституті шляхетних дівчат. Але тяжке горе спіткало її родину: померли батько і сестра. 17- річна Катерина повернулася до Седнева.
За матір’ю налічувалося трохи більше 50 ревізьких душ у селах Черниш і Хотівля. Невідомо було, як жити далі і на які кошти. Родина почала бідувати. Після смерті чоловіка Федора Максимовича мати вирішила, за згодою своєї доньки- красуні, яка тільки що вийшла з інституту, видати її заміж. Чоловіком Катерини Федорівни став їх сусід із Бігача – Микола Іванович Кейкуатов, поручик грузинського походження, князь.
Багатий вдівець, бридкий, гидкий, якого кріпаки поміж собою називали “мордатий пан Кекуватов”, а то й таким, що “виглядає горбанем, широкомордим, надутим як жаба, кирпатим наче кіт”. Князь був удвічі старшим за свою наречену. Навіть Олександр Кониський – український письменник, один з перших біографів Шевченка, який написав хроніку його життя, зазначив: “Люди, які добре знали старого Кейкуатова, казали мені, що він був людина сувора, зовсім не гуманна і навіть жорстока до своїх кріпаків.” Немало натерпілися й інші його близькі слуги, в тому числі і кучер на прізвище Цибуля, у якого в чоло чубуком з люльки кидав-шпурляв багато разів, а то і в потилицю. Миколу Кейкуатова ще прозивали “Гугнявим”, бо часто вимовляв слова невиразно, нерозбірливо, говорив через ніс, тобто гугнявив. Але це сталося з ним, згідно чуткам, після якоїсь, невідомої людям, хвороби.
Микола Іванович, як родич сусідніх Лизогубів, познайомився з Шевченком у січні 1846 року на прийнятті у Тетяни Волховської. Кейкуатов запросив Шевченка до себе, щоб той написав портрет його дітей та дружини.
У кінці березня 1847 року Т. Г. Шевченко приїхав до Бігача і одразу взявся за роботу. Малював художник трьох дітей Миколи Івановича від першого шлюбу – Михайла, Віру та Надію і княгиню одночасно. Двох хлопчиків зобразив олівцем на аркуші паперу, сидячими за столом, посередині котрих стоїть їхня сестричка, зростом вища від своїх молодших братів. Портрет молодої красуні княгині створений олійними фарбами на полотні.
Художник малював Катерину Федорівну, коли тій було всього 20 років. У її темно-карих очах скрита глибока печаль. І в мармурово-блідому обличчі, також скриті страждання, моральний і фізичний біль. Шевченко в портреті Катерини Федорівни Кейкуатової відобразив не тільки трагедію “проданої за копійчину молодості”, але й злидні кріпаків, паразитичне життя поміщиків, котрим жертвою попадали в руки українські красуні.
Саме Микола Кейкуатов став прототипом князя Мордатова у повісті Шевченка “Княгиня” і князя в поемі “Княжна”, а Катерина Кейкуатова – прототипом Катрусі в повісті “Княгиня” та княгині в поемі “Княжна”. Закінчивши роботу в Бігачі, Тарас Григорович повернувся до Седнева, щоб зробити останній крок назустріч в’язниці та засланню.
Незадовго до своєї смерті, у 1848 році, Катерина Федорівна Кейкуатова встигла народити доньку, яку теж назвали Катериною. Саме їй, своїй онуці, заповіла село Хотівлю Марія Яківна Бутович, мати портретованої. Петро Жур віднайшов документальні дані про те, що у 1864 році Марія Яківна Бутович разом із онукою Катериною Миколаївною Кейкуатовою володіли селом Хотівля Городнянського повіту.
Родина Кейкуатових володіла Бігачем до початку ХХ ст. У 1905 році в родовому маєтку проживала, овдовівши, княгиня Катерина Миколаївна Кейкуатова з дочкою Олімпіадою Миколаївною та двома внуками – Михайлом та Юрієм. Внаслідок початку революційних подій, родина назавжди покидає родинний маєток. Обійстя на 77 кімнат було спалене. Ці події у земському суді розглядав сам Михайло Коцюбинський, що, можливо, і лягло в основу відомої повісті “Фата Моргана”.
Джерело: https://bit.ly/3Z2aoc2
0 Comments