МЕНЩИНА ЛІТЕРАТУРНА. Вагонне кохання…


Вагонне кохання. Кохання в вагоні.
І потяг несе поміж рідних полів.
Цілунок. Обійми. І сонце далеке.
У вікнах не бачу вже звичних гаїв.

У лісі. В вагоні. В коханні без мови.
Тепло від обіймів і тиша німа.
Ту тишу руйнує, весь час розбиває
Стук серця твого і мого не дарма.

Вони калатають в любові нестримно.
Окови? Байдуже. У тілі дзвенить.
Хвилини. Години. І потяг тікає,
І нас із тобою уже не спинить.

Не спинять ніколи. Не стане той сили.
Маршрут невідомий. А шлях вдалечінь.
Ховатись не будем. Ми вмієм кохати.
Кохання несем ми своє в височінь.

Вагонне кохання. А станція «Любі».
Ми гордо зійдемо. Це фініш для нас.
Кохання між нами. Немає розлуки,
І свідок усьому лиш буде той час.
Мена 27.04.2017
С. Менський

Підготувала Яра Шорохова

#менщиналітературна #менщина


0 Comments