МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. «Збірай, бабо, гроші про нужду!»


«Збірай, бабо, гроші про нужду!»

Олексій Мороз (стаття з архіву газети “Менщина” № 16 від 28 липня 2012 року)

Зараз жителям Чернігівщини дорікають за те, що вони розмовляють суржиком. Можливо, є за що. Занадто сильний у наш час вплив на мову телебачення, радіо та інтернету. Але ж як розмовляти правильно? Яка вона, наша місцева говірка? Як розмовляли наші предки сто і більше років?

Недавно до моїх рук потрапила книга відомого етнографа Бориса Грінченка «Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр…», видана в Чернігові в 1901 році. Написана вона на основі зібраних етнографами матеріалів у різних частинах Малоросії із середини і до кінця 19 століття.

Насамперед книга цікава тим, що її автор передає не тільки зміст розповідей, але й точну вимову слів та звуків оповідачів. Прочитавши її, можна досить точно уявити, як розмовляли люди на Лівобережжі в давнину.

Є в цій книзі й дві розповіді, записані в селі Гусавка Менського району. Одну з них, яку Чудновська М.С. почула від Адріана Мольки, хочу і навести читачам. Для повноти передачі давньої місцевої говірки текст розповіді переказано з дотриманням вимови слів, орфографії, але українськими літерами.

ЖИЛИ СОБІ ДІД І БАБА

«Жили собі дід і баба. Дід і каже бабі: «Збірай, бабо, гроші про нужду!» Стала баба одкладувать гроші і назбірала цілий рукавець. – Зайшов раз до їх москаль, – діда не було дома. «Чого се ти такий обідраний? – питає у москаля баба. «Ох, бабка, нужда, – потому и ободраний». – «А у нас, – каже,– є гроші про нужду». Унесла вона той рукавець і оддала москалю. Трохи згодом приходить дід, вона йому і похвалилась, що уже оддала нужді гроші. Дід на коня, та за москалем. Бачить москаль, що біда, – став коло кривої берези і держить її руками. «Чи не бачив,– питає дід, – нужди?» – «А ось тільки що пройшла; подержи берези, а я зараз на коні дожену». Сів москаль на коня та й був такий..»


0 Comments