Перемогу у номінації “Учитель” конкурсу “Вибір року” отримала вчителька початкових класів Менської школи Шевченка Неля Панченко.
“Менщина” спілкувалася з нею про життя та мрії.
Неля Панченко: “Сама я з Ушні. У 15 років вступила у Прилуцьке педучилище. Я люблю маленьких дітей, то хотіла бути саме вчителем початкових класів. Навіть думки не було, що можу бути вчителем старших класів.
Після Прилук вийшла заміж і почала працювати у Лісківській школі. Там був дуже гарний клас. Через рік роботи вступила в Чернігівський університет на заочне. Працювала, ріс син Женя, навчалася.
Потім перейшла працювати у менську школу Шевченка. Тоді класи на українську мову ділилися на 2 групи. Спочатку у мене було 4 години української мови. Був один урок у день. Мене, як молоду вчительку, ставили на всі заміни. Коли моя колега пішла у декрет, мені запропонували вийти на клас. Хоча тоді у мене сину було всього рік і 4 місяці, але я розуміла, що іншого шансу може не бути, і пішла на роботу.
Перший клас, що мені дістався, було 19 хлопчиків і 10 дівчаток. Дуже гарні діти! І зараз кожного пам’ятаю.
Працюю вже 27 років. Є такі діти, що я їх навчала, а тепер вони до мене своїх дітей водять. Зараз клас, що у мене, особливий. Із 30 дітей майже у всіх я навчала когось рідного: старшого, двоюрідного. Перші дні було трошки складнувато, адже діти схожі, то навіть імена плутала.
Діти змінюються. Ті, які були 20 років тому, і зараз – інші. Я не можу сказати, що ті кращі чи гірші. Просто не такі. Як любили вони, щоб було цікаво, так і люблять; як хотіли діти, щоб їх любили, так і хочуть, всі хочуть, щоб до них з душею, по-доброму.
Зараз дітей з 4 років вчать читати, писати, рахувати. А тоді їм у школі не цікаво, пропадає інтерес. Мені подобається, коли діти ходять на гуртки малювання, займаються бісером, ліпленням. А якщо дитину посадили за буквар і вона його зазубрила, толку не буде. Головне – навчити дитину чути з першого разу. Діти, які не вміють слухати, їм важко. (більше…)
