• Ірина Гетьман: “Найскладніше в житті – бути самим собою”

    22 листопада відбулась чергова із серії зустрічей “Чай з…”, запроваджених “Менщиною”. Нашою гостею стала вчителька школи імені Шевченка Ірина Гетьман.

    Правила життя від Ірини Гетьман:

    “Кожен новий день я намагаюся починати з посмішки, настрою та молитви. Я люблю жити, я люблю повноту, люблю правду, в мене немає заздрості, хороше – не хороше: “Той хто помре з набитим гаманцем – душа у того буде горобцем”. Люди, які мене оточують – це джерело любові.

    Можу не спати ночами, якщо мене хтось образить, але завдяки цьому я пишу. Найкраща емоційна розрядка для мене – це бачити дітей. Я маю все те, що необхідне мені для щастя. До кожної роботи, до будь-якої справи, треба підходити з великою любов’ю.

    На мою думку, найскладніше в житті – бути самим собою”.

    Ірина Федорівна народилася у день великого Тараса в Сумській області. Мати нашої гості важко пережила роки війни – була депортована до Німеччини, де працювала на заводах, а потім потрапила до концтабору. Повернувшись до рідного села (а з 40 депортованих повернулось тільки 4) мати Ірини Федорівни, сирота, сама ростила шестеро братів та сестер.

    “Виховувалася я маминими братами і сестрами. Що дитинство, що юність – все пройшло шалено. Все в мене – спонтанно, якось повно, всього багато, і багато хочеться”.

    Особливу увагу Ірина Федорівна приділяла своїй загальноосвітній Кошарівській школі: “Я не зациклювалася на предметах – мені подобалося все. В школі захоплювалася всім. З молодших класів почала шити костюми, організовувала дозвілля школярів, створила творчу групу з учнів, брала участь в обласних танцювальних конкурсах, в співочих, навіть у Республіканських змаганнях з катання на лижах”.

    Хотіла стати стоматологом, але, щоб вступити до Львівського інституту вимагали півтора роки стажу санітаркою. Тому обрала інший навчальний заклад – Глухівський інститут шляхетних дівчат, де вивчала педагогіку. Паралельно з навчанням почала працювати в Конотопській районній бібліотеці. Пізніше пішла навчатися у Ніжинському училищі культури: “53 кілометри ходила пішки додому, бо квиток на автобус коштував дорого”. Потім переїхала до Мени, де працювала у районній бібліотеці, в культурі, а щоб пізніше працювати вчителем ще додатково навчалася у Ніжинському педагогічному інституті. Працювала у школі Леніна, потім у школі Шевченка, де працює і нині.

    Наша гостя створила літературну студію, світлицю-музей та радіо при школі: “За мою роботу в школі, з моїх учнів – 34 філологи”.

    Ірина Федорівна любить подорожувати. Нещодавно їздила до Європи на педагогічні семінари, отримала сертифікат, що дозволяє працювати з дітьми, які проявляють девіантну поведінку. Найбільше подобається система освіти Словенії: “У них однакова наповнюваність в класі. Учні сидять по одному. Ніхто не боїться висловити свою думку. Ніхто нікого не принижує. Мобільними в школі заборонено користуватися як учням, так і вчителям. Буфетів, магазинів, столових – немає. Всюди відеокамери – відчуваєш себе абсолютно безпечно. Всі класи оснащені технічними засобами. Урок літератури може проводитись в музей, там дуже багато екскурсій”. Також Ірина Федорівна підтримує ідею, що домашні завдання – не потрібні.

    “Ірина Гетьман – творча людина, яка ніколи не сидить на місці” – розповідали учні, присутні на зустрічі. Тому і мрія нашої гості пов’язана з роботою: “Мрію купити хорошу камеру, щоб можна було знімати всі заходи”.

  • Білоруси показали, які сільськогосподарські культури вирощують на Менщині

    Сайт map.onesoil.ai – інтерактивна карта, яка дає змогу отримати інформацію про сільськогосподарські культури ЄС та США. Карта була створена білоруським агро-технологічним стартапом OneSoil.

    На карті висвітлюються дані про місцеві та глобальні тенденції в галузі виробництва рослинництва за останні три роки для фермерів та дилерів. Також карта є інтерактивним інструментом для студентів та дослідників. Ресурс є безкоштовним.

    За даними сайту на Менщині (map.onesoil.ai/2018/ua/chernihiv-oblast#10.16/51.55/32.187) поширені такі культури як пшениця, ячмінь, кукурудза, льон, картопля, квасоля, горох (кожна культура позначена різним кольором).

  • Сергій Трегубенко: “Я ріс вільною людиною”

    15 листопада пройшла чергова із серії зустрічей “Чай з…”, організованих “Менщиною”. Про своє життя, інтереси та погляди нам розповів журналіст-фрілансер Сергій Миколайович Трегубенко.

    Сергій Миколайович – менянин, та міг бути і киянином. У 30-ті роки його дідуся, працівника Інституту червоної професури (нині Академія наук) було визнано зрадником Батьківщини та розстріляно, а бабусю, як члена родини, арештували на 8 років. Після арешту вже неповну сім’ю відправили до Мени.

    Сергія Миколайовича виховувала бабуся, так як ще дитиною він залишився сиротою. Навчався у школі Леніна (нині Менська гімназія). В школі більше подобалися точні науки: “Ріс, на щастя, дуже вільною людиною, наді мною контролю не було. Вільне зростання, як на мене, краще формує особистість, ніж коли тебе постійно контролюють”.

    Підпрацьовував вантажником на залізниці ще з школи. Працював і навчався паралельно. Потім був помічником машиніста тепловозу, старшим завскладу, обслуговував електротехніку, потім працював у обчислювальному центрі, і тільки коли став завідувачем бюро техобслуги електронних обчислювальних машин, вступив на заочне відділення до Чернігівського педінституту на загальнотехнічні науки: “Потрібен був “папірець”. Жодного дня не працював педагогом”. Пізніше був відповідальним у справах релігії (коментар про релігію від Сергія Миколайовича: “Я не борець з Московським патріархатом, я борець за добробут України та українського народу”).

    Ще підлітком Сергій Миколайович стояв на обліку як складна дитина. За іронією долі в майбутньому працював як завідуючий відділу у справах молоді та спорту. На початку 90-х років організував екскурсію для дітей до Прилуцької колонії для неповнолітніх: “У автобусі не було вільних місць. По дорозі шум, гам. Після екскурсії всі їхали мовчки. Коли людина потрапляє в ув’язнення, вона втрачає здатність контролювати сама себе. Внутрішньої системи контролю їм не дозволено. Вільність, свобода – неймовірно корисна для розвитку. Відсутність зовнішнього управління дозволяє формувати внутрішні, осмислені норми поведінки не тому, що так прийнято, а тому, що сам так вважаєш”.

    “Якщо говорити про систему суспільного устрою, то я розрізняю два способи взаємовідносин: один з первісних племен – як у вовчій зграї: “підкорити своїй волі” – яка діє і понині, другий – об’єднання навколо спільних цінностей та інтересів – цивілізований світ, демократія. Ми наймаємо для прийняття власних рішень відповідних службовців, чиновників, котрі мають діяти відповідно до нашої колективної волі. А у нас приходить керівник ради, і все виходить так: “О, мене обрали, я буду тут господарем”.

    Писати та дописувати почав для “Колгоспної правди”, ”Рух інформує”. Свою роботу зараз пан Трегубенко оцінює “Дуже ефективно”. “Журналістика – це те, що прийнято називати польовими дослідженнями. Цим займаюся для своєї роботи заради суспільства. Якщо ти теоретизуєш і не перевіряєш це все на практиці, то ти “залетиш” невідомо куди у своїх висновках. Оце все дуже допомагає триматися в царині реальності.” Посвідчення журналіста Сергій Миколайович нам продемонстрував, тому можемо сказати: Сергій Трегубенко – журналіст.

    Правила життя від Сергія Трегубенка:

    Я ніколи в своєму житті не відходив від пріоритету розумності. У мене немає якихось традицій, завжди намагаюсь діяти по ситуації.

    Для мене важливо, щоб розвивалося середовище. Пишаюся тими, хто живе в думках на користь суспільства.

    Коли я думаю про те, чи щасливий я, то згадую творчість. Творчість: технічна та суспільно-політична – найкраща емоційна розрядка для мене.

    Нема якоїсь речі, яку я би мріяв купити, не цікаво. Те, що важливо – не купується.