• Віктор Захарченко: “Інколи дивовижні речі навколо нас відбуваються тільки тому, що ми робимо це самі”

    27 листопада у новому приміщенні редакції “Менщини” відбулось “Чаювання” з одним із співзасновників інтернет-видання, очільником футбольного клубу “Авангард”, засновником спільноти “Менський футбол”, організатором “Вуличної ліги” та керуючим партнером міжнародного інвестиційного фонду Віктором Захарченком.

    Віктор Захарченко народився в смт Талалаївка. Переїхав до Мени, де навчався у школі Леніна. Ще в школі вперше став учасником “Холмс-шоу”. Вступив до Чернігівського педуніверситету, де отримав червоний диплом на фізико-математичному факультеті : “Після навчання три кафедри пропонували мені аспірантуру. Та я відмовився. Наука – це доволі нудно, як на мене”.

    У студентські роки почав грати в футбол на дорослому рівні. Перша команда, в якій грав Віктор, команда села Куковичі, друга – “Кульбаба” і тільки потім “Авангард”.

    Працював на заводі “Менський сир” оператором комп’ютерів. У цей час вирішив спробувати писати статті для інтернет-видань. Перша стаття Віктора у 2002 році була про розважальні ігри. Далі почав писати про різні сервіси, які тільки-но з’являлися в Інтернеті: “Моя заробітна плата на той час на заводі складала $60, а за статтю мені заплатили одразу $50”. Тоді ж він почав писати статті про розвиток інтернету у різних країнах, брав участь у журналістському конкурсі. Паралельно у 2002-2005 роках працював учителем фізики та інформатики у Лісківській школі. Працюючи на різноманітні інтернет-видання, дійшов до формату власної контент-агенції, у якій працювало 7 чоловік, що писали статті та новини.

    З 2006 року агенція стала частиною холдингу, у рамках якого Віктор продовжив розвиток бізнесу та переїхав до Москви: “Я переїхав задовго до того, як наші народи перестали бути братніми. 24 серпня завжди приходжу на роботу у вишиванці. Я не збираюся змінювати паспорт. Був і залишаюся українцем”. Після переїзду не порвав зв’язку із домом – наразі він є очільником команди “Авангард”, засновником спільноти “Менський футбол” та одним з ініціаторів створення “Вуличної ліги”: “У 2018 році у “Вуличній лізі” взяли участь 52 команди. Я зацікавлений, щоб їх було якомога більше”.

    У 2011 році Віктор Захарченко з Сергієм Лавським заснували видання “Менщина”: “Це платформа для рівноправного спілкування. Місце, де кожен може висловити свою думку. Медіа перестає бути одностороннім”.

    Віктор одружений, має сина, якому 8 років: “Малий нещодавно “захворів” на футбол. Тренується по п’ять разів на тиждень. Завжди навчаю сина, що треба любити справу, якою займаєшся. Віктор сам щотижня грає: “Футбол – найкраща емоційна розрядка для мене”.

    Пряма мова Віктора Захарченка:

    – Намагаюся читати 100 книжок на рік. На момент нашої зустрічі вже прочитав 96 книжок за 2018 рік, йду за планом третій рік поспіль. Читаю книги трьох типів: про футбол, про керування організаціями та майстерність спілкування та художню літературу.

    – Дуже хочу видати книгу про футбол. Разом з журналістом Сергієм Бондаренком ми пишемо її прямо зараз. Книга буде про відомого футболіста київського “Динамо”. У планах видати наклад наступного року.

    – Насправді я педант в усьому. Не дуже люблю сюрпризи. Люблю все контролювати. Інколи сам страждаю від того. Просто звик, що все в моєму житті залежить лише від мене.

    – Більшість справ не потребують багато коштів, а потребують багато бажання.

    – Для мене важливо, щоб мій син мною пишався. У нас незмінна колискова вже багато років “Їхав козак містом”.

    – Хочу побувати в США, Великобританії, Сингапурі, Кореї та Японії. Подобається Європа середніх за розмірами містечок, де збереглася культура та традиції країни.

    – Інколи дивовижні речі навколо нас відбуваються тільки тому, що ми робимо це самі. Цю тезу вважаю своїм кредом у житті.

    – Я ніколи не переставав бути українцем. Вітчизну і улюблену футбольну команду не обирають. Багато чого зараз залежить від людей, які живуть не в Україні, але залишаються українцями. Я намагаюся зробити, що в моїх силах для того, щоб місто, де я виріс, стало кращим.

  • Аналіз бюджету Менської ОТГ

    Cистема Відкритий бюджет – це спеціальний портал, який розробили фахівці Центру політичних студій та аналітики (Центр Ейдос), завдяки механізму якого будь-яка державна установа має можливість зробити візуалізацію своєї бюджетної інформації. Кожен громадянин може через схему ознайомитися з основними бюджетними показниками свого міста чи області.

    “Менщина” проаналізувала показники бюджету Менської ОТГ станом на жовтень 2018 року (openbudget.gov.ua/local-budget/25517000000/info)

    Виконання бюджету становило 83,1% (142 570,36 тис.грн) за доходами та 82,67% (145 563,22 тис.грн) за витратами.

    Структура бюджету:
    1) за доходами:
    трансфери з місцевих бюджетів – 7,58 % (10 812,17 тис.грн);
    трансфери з державного бюджету – 46,59 % (66 429,10 тис.грн);
    податкові надходження – 42,32 % (60 334,72 тис.грн);
    неподаткові надходження – 3,26 % (4 649,46 тис.грн);
    операції з капіталом – 0,24 % (344,91 тис.грн).

    2) За витратами:
    освіта – 44,08 % (64 169,11 тис.грн);
    міжбюджетні трансфери – 19,94 % (29 026,01 тис.грн);
    загальнодержавні функції – 14,76 % (21 486,95 тис.грн)
    економічна діяльність – 8,14 % (11 854,83 тис.грн);
    духовний та фізичний розвиток – 4,76 % (6 922,61 тис.грн);
    соціальний захист та соціальне забезпечення 3,91 % (5 694,11 тис.грн);
    житлово-комунальне господарство – 3,39 % (4 934,54 тис.грн);
    громадський порядок, безпека та судова влада – 0,88 % (1 285,91 тис.грн);
    охорона навколишнього середовища – 0,13 % (189,15 тис.грн).

    З графіком динаміки бюджету можна ознайомитись на фото.

  • У Мені відремонтують дві вулиці

    29 листопада Менська міська рада уклала договір з ПрАТ “ШРБУ №82” на виконання капітального ремонту двох вулиць.

    Капітальний ремонт проїзної частини буде по вулиці Жукова від вулиці Сонячна до вулиці Робітнича у Мені. Вартість послуг складає 119 тисяч 498 гривень 40 копійок. Строк виконання робіт – 28 листопада – 31 грудня 2018 року (prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-11-29-000504-b).

    А також капітальний ремонт проїзної частини вулиці Андрейченка Максима від вулиці Чернігівський Шлях до вулиці Калинової у Мені. Вартість послуг складає 119 тисяч 498 гривень 40 копійок. Строк виконання робіт – 28 листопада – 31 грудня 2018 року (prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-11-29-000220-b).

  • Аналіз бюджету районної ради Менського району

    Система Відкритий бюджет – це спеціальний портал, який розробили фахівці Центру політичних студій та аналітики (Центр Ейдос), завдяки механізму якого будь-яка державна установа має можливість зробити візуалізацію своєї бюджетної інформації. Кожен громадянин може через схему ознайомитися з основними бюджетними показниками свого міста чи області.

    “Менщина” проаналізувала показники бюджету Менського району станом на жовтень 2018 року (openbudget.gov.ua/local-budget/25311200000/info).
    Структура бюджету:
    1) за доходами:
    трансфери з місцевих бюджетів – 80,04 % (166 944,55 тис.грн);
    трансфери з державного бюджету – 13,85 % (28 877,10 тис.грн);
    податкові надходження – 5,18 % (10 797,19 тис.грн);
    неподаткові надходження – 0,93 % (1947,02 тис.грн).

    2) за витратами:
    соціальний захист та соціальне забезпечення – 62,74 % (131 296,47 тис.грн);
    охорона здоров’я – 18,99 % (39 743,99 тис.грн);
    освіта – 13,12 % (27 458,43 тис.грн);
    духовний та фізичний розвиток – 2,26 % (4 727,60 тис.грн);
    міжбюджетні трансфери – 1,25 % (2 611,11 тис.грн);
    загальнодержавні функції – 1,13 % (2 366,57 тис.грн);
    економічна діяльність – 0,50 % (1040,90 тис.грн):
    громадський порядок, безпека та судова влада – 0,01 %.

    Виконання бюджету:
    за доходами – 80,3 % (208 565,86 тис.грн);
    за витратами – 77,51 % (209 621,14 тис. грн).

    Зі структурою бюджету можна ознайомитись на фото або за посиланням openbudget.gov.ua/local-budget/25311200000/info

  • Ірина Гетьман: “Найскладніше в житті – бути самим собою”

    22 листопада відбулась чергова із серії зустрічей “Чай з…”, запроваджених “Менщиною”. Нашою гостею стала вчителька школи імені Шевченка Ірина Гетьман.

    Правила життя від Ірини Гетьман:

    “Кожен новий день я намагаюся починати з посмішки, настрою та молитви. Я люблю жити, я люблю повноту, люблю правду, в мене немає заздрості, хороше – не хороше: “Той хто помре з набитим гаманцем – душа у того буде горобцем”. Люди, які мене оточують – це джерело любові.

    Можу не спати ночами, якщо мене хтось образить, але завдяки цьому я пишу. Найкраща емоційна розрядка для мене – це бачити дітей. Я маю все те, що необхідне мені для щастя. До кожної роботи, до будь-якої справи, треба підходити з великою любов’ю.

    На мою думку, найскладніше в житті – бути самим собою”.

    Ірина Федорівна народилася у день великого Тараса в Сумській області. Мати нашої гості важко пережила роки війни – була депортована до Німеччини, де працювала на заводах, а потім потрапила до концтабору. Повернувшись до рідного села (а з 40 депортованих повернулось тільки 4) мати Ірини Федорівни, сирота, сама ростила шестеро братів та сестер.

    “Виховувалася я маминими братами і сестрами. Що дитинство, що юність – все пройшло шалено. Все в мене – спонтанно, якось повно, всього багато, і багато хочеться”.

    Особливу увагу Ірина Федорівна приділяла своїй загальноосвітній Кошарівській школі: “Я не зациклювалася на предметах – мені подобалося все. В школі захоплювалася всім. З молодших класів почала шити костюми, організовувала дозвілля школярів, створила творчу групу з учнів, брала участь в обласних танцювальних конкурсах, в співочих, навіть у Республіканських змаганнях з катання на лижах”.

    Хотіла стати стоматологом, але, щоб вступити до Львівського інституту вимагали півтора роки стажу санітаркою. Тому обрала інший навчальний заклад – Глухівський інститут шляхетних дівчат, де вивчала педагогіку. Паралельно з навчанням почала працювати в Конотопській районній бібліотеці. Пізніше пішла навчатися у Ніжинському училищі культури: “53 кілометри ходила пішки додому, бо квиток на автобус коштував дорого”. Потім переїхала до Мени, де працювала у районній бібліотеці, в культурі, а щоб пізніше працювати вчителем ще додатково навчалася у Ніжинському педагогічному інституті. Працювала у школі Леніна, потім у школі Шевченка, де працює і нині.

    Наша гостя створила літературну студію, світлицю-музей та радіо при школі: “За мою роботу в школі, з моїх учнів – 34 філологи”.

    Ірина Федорівна любить подорожувати. Нещодавно їздила до Європи на педагогічні семінари, отримала сертифікат, що дозволяє працювати з дітьми, які проявляють девіантну поведінку. Найбільше подобається система освіти Словенії: “У них однакова наповнюваність в класі. Учні сидять по одному. Ніхто не боїться висловити свою думку. Ніхто нікого не принижує. Мобільними в школі заборонено користуватися як учням, так і вчителям. Буфетів, магазинів, столових – немає. Всюди відеокамери – відчуваєш себе абсолютно безпечно. Всі класи оснащені технічними засобами. Урок літератури може проводитись в музей, там дуже багато екскурсій”. Також Ірина Федорівна підтримує ідею, що домашні завдання – не потрібні.

    “Ірина Гетьман – творча людина, яка ніколи не сидить на місці” – розповідали учні, присутні на зустрічі. Тому і мрія нашої гості пов’язана з роботою: “Мрію купити хорошу камеру, щоб можна було знімати всі заходи”.

  • Білоруси показали, які сільськогосподарські культури вирощують на Менщині

    Сайт map.onesoil.ai – інтерактивна карта, яка дає змогу отримати інформацію про сільськогосподарські культури ЄС та США. Карта була створена білоруським агро-технологічним стартапом OneSoil.

    На карті висвітлюються дані про місцеві та глобальні тенденції в галузі виробництва рослинництва за останні три роки для фермерів та дилерів. Також карта є інтерактивним інструментом для студентів та дослідників. Ресурс є безкоштовним.

    За даними сайту на Менщині (map.onesoil.ai/2018/ua/chernihiv-oblast#10.16/51.55/32.187) поширені такі культури як пшениця, ячмінь, кукурудза, льон, картопля, квасоля, горох (кожна культура позначена різним кольором).

  • Сергій Трегубенко: “Я ріс вільною людиною”

    15 листопада пройшла чергова із серії зустрічей “Чай з…”, організованих “Менщиною”. Про своє життя, інтереси та погляди нам розповів журналіст-фрілансер Сергій Миколайович Трегубенко.

    Сергій Миколайович – менянин, та міг бути і киянином. У 30-ті роки його дідуся, працівника Інституту червоної професури (нині Академія наук) було визнано зрадником Батьківщини та розстріляно, а бабусю, як члена родини, арештували на 8 років. Після арешту вже неповну сім’ю відправили до Мени.

    Сергія Миколайовича виховувала бабуся, так як ще дитиною він залишився сиротою. Навчався у школі Леніна (нині Менська гімназія). В школі більше подобалися точні науки: “Ріс, на щастя, дуже вільною людиною, наді мною контролю не було. Вільне зростання, як на мене, краще формує особистість, ніж коли тебе постійно контролюють”.

    Підпрацьовував вантажником на залізниці ще з школи. Працював і навчався паралельно. Потім був помічником машиніста тепловозу, старшим завскладу, обслуговував електротехніку, потім працював у обчислювальному центрі, і тільки коли став завідувачем бюро техобслуги електронних обчислювальних машин, вступив на заочне відділення до Чернігівського педінституту на загальнотехнічні науки: “Потрібен був “папірець”. Жодного дня не працював педагогом”. Пізніше був відповідальним у справах релігії (коментар про релігію від Сергія Миколайовича: “Я не борець з Московським патріархатом, я борець за добробут України та українського народу”).

    Ще підлітком Сергій Миколайович стояв на обліку як складна дитина. За іронією долі в майбутньому працював як завідуючий відділу у справах молоді та спорту. На початку 90-х років організував екскурсію для дітей до Прилуцької колонії для неповнолітніх: “У автобусі не було вільних місць. По дорозі шум, гам. Після екскурсії всі їхали мовчки. Коли людина потрапляє в ув’язнення, вона втрачає здатність контролювати сама себе. Внутрішньої системи контролю їм не дозволено. Вільність, свобода – неймовірно корисна для розвитку. Відсутність зовнішнього управління дозволяє формувати внутрішні, осмислені норми поведінки не тому, що так прийнято, а тому, що сам так вважаєш”.

    “Якщо говорити про систему суспільного устрою, то я розрізняю два способи взаємовідносин: один з первісних племен – як у вовчій зграї: “підкорити своїй волі” – яка діє і понині, другий – об’єднання навколо спільних цінностей та інтересів – цивілізований світ, демократія. Ми наймаємо для прийняття власних рішень відповідних службовців, чиновників, котрі мають діяти відповідно до нашої колективної волі. А у нас приходить керівник ради, і все виходить так: “О, мене обрали, я буду тут господарем”.

    Писати та дописувати почав для “Колгоспної правди”, ”Рух інформує”. Свою роботу зараз пан Трегубенко оцінює “Дуже ефективно”. “Журналістика – це те, що прийнято називати польовими дослідженнями. Цим займаюся для своєї роботи заради суспільства. Якщо ти теоретизуєш і не перевіряєш це все на практиці, то ти “залетиш” невідомо куди у своїх висновках. Оце все дуже допомагає триматися в царині реальності.” Посвідчення журналіста Сергій Миколайович нам продемонстрував, тому можемо сказати: Сергій Трегубенко – журналіст.

    Правила життя від Сергія Трегубенка:

    Я ніколи в своєму житті не відходив від пріоритету розумності. У мене немає якихось традицій, завжди намагаюсь діяти по ситуації.

    Для мене важливо, щоб розвивалося середовище. Пишаюся тими, хто живе в думках на користь суспільства.

    Коли я думаю про те, чи щасливий я, то згадую творчість. Творчість: технічна та суспільно-політична – найкраща емоційна розрядка для мене.

    Нема якоїсь речі, яку я би мріяв купити, не цікаво. Те, що важливо – не купується.