
В 1873 році була відкрита для експлуатації частина Лібаво-Роменської залізниці, яка пересікала Чернігівську губернію з північного заходу на південний схід і була довжиною понад 136 кілометрів від Бахмача до Терехівки. Від неї йшла вітка приватної залізниці власника Корюківського цукрово-рафінадного заводу Бродського.
Спочатку наша залізниця називалась Ландварово-Роменською, зв’язуючи Ромни з станцією Ландварово біля Вільно (Латвія). Потім її з’єднали з Лібавською залізницею, і вона стала називатись Лібаво-Роменською, довжиною в 1207 верст (Ромни – Бахмач – Мена – Гомель Жлобін – Бобруйськ – Мінськ – Вільно – Ландварово – Лібава). Будівництво залізниці царський уряд передав у концесію іноземній компанії. Витрачалися дуже великі кошти. На одну версту нашої залізниці йшло 37587 металевих карбованців (1 металевий крб.. – 1 крб. 40 коп. в кредитках).
Восени 1873 р. одноколійна залізниця почала працювати. Мена стала станцією ІІІ класу, а Макошино і Бондарівка – станціями 4 класу. До першої була виділена ділянка відчуження в 15 гектарів, для двох інших – по 12. Потрібно сказати, що в Мені перше станційне приміщення було дерев’яним і стояло там, де тепер залізничний скверик. Само селище було на чималій відстані від залізниці. Основна дорога до станції пролягала по сосницькому шляху і там, де тепер автопарк. На північно-східній стороні залізниці будівель ще зовсім не було.
Царський уряд, віддаючи належне значення залізницям і прагнучи навести порядок на них, викупляє приватні дороги в казну, випускає спеціальні облігації. У 80-ті роки 19 ст. Лібаво-Роменська залізниця повністю стає державною під наглядом міністерства шляхів сполучення. За даними за 1891 р. вона перевозила в рік 1085019 пасажирів і 137234503 пудів вантажів.
З’єднання внутрішніх губерній Росії з незамерзаючим Лібавським портом мало велике торгове значення. Лібава (Лієпайа) – порт на березі Балтійського моря в Латвії. По цій залізниці вивозилися з країн Західної Європи хліб, худоба, тютюн та інша сільськогосподарська сировина. В дореволюційному енциклопедичному словнику говориться: «Наилучшее сено собираеться на… заливных лугах по среднему течению Десны в Сосницком и Борзенском уездах, откуда оно в спрессованном виде вывозиться в Англию».
На нашій залізниці відбувались важливі події. Діяла профспілкова організація. В період революції 1905 року менські залізничники брали участь у загальному всеросійському страйку, кілька тижнів залізниця не діяла. В роки Жовтневої революції і громадянської війни залізниця була живою лінією зв’язку і об’єктом класових боїв. В період боротьби з Денікіним біля Макошино оперував бронепоїзд «Советская Россия» зроблений сновськими залізничниками.
Залізниця мала потім велике значення у відбудові господарства району. Вона вже входила в групу Західних залізниць. У 1925 році залізничники відзначали 100-річчя виникнення залізниць. Згодом наша ділянка залізниці стала називатися Білоруською залізницею. В період Великої Вітчизняної війни наша ділянка залізниці мала велике військове значення. На ній вели боротьбу з німецькими окупантами славні партизани Чернігівщини. Під час окупації було знищено міст через Десну, ряд станційних приміщень, розібрана одна колія, нанесені великі збитки дорозі. Після війни героїчною працею наших залізничників була відбудована залізниця. В 1958 році вона ввійшла до складу Південно-Західної залізниці. Залізниця пересікає наш район понад 33 кілометрів.
Джерело: Менський краєзнавчий музей імені В.Ф Покотила
Фото: Менський залізничний вокзал, більше 100 років тому.