Сергій Трегубенко: “Я ріс вільною людиною”


15 листопада пройшла чергова із серії зустрічей “Чай з…”, організованих “Менщиною”. Про своє життя, інтереси та погляди нам розповів журналіст-фрілансер Сергій Миколайович Трегубенко.

Сергій Миколайович – менянин, та міг бути і киянином. У 30-ті роки його дідуся, працівника Інституту червоної професури (нині Академія наук) було визнано зрадником Батьківщини та розстріляно, а бабусю, як члена родини, арештували на 8 років. Після арешту вже неповну сім’ю відправили до Мени.

Сергія Миколайовича виховувала бабуся, так як ще дитиною він залишився сиротою. Навчався у школі Леніна (нині Менська гімназія). В школі більше подобалися точні науки: “Ріс, на щастя, дуже вільною людиною, наді мною контролю не було. Вільне зростання, як на мене, краще формує особистість, ніж коли тебе постійно контролюють”.

Підпрацьовував вантажником на залізниці ще з школи. Працював і навчався паралельно. Потім був помічником машиніста тепловозу, старшим завскладу, обслуговував електротехніку, потім працював у обчислювальному центрі, і тільки коли став завідувачем бюро техобслуги електронних обчислювальних машин, вступив на заочне відділення до Чернігівського педінституту на загальнотехнічні науки: “Потрібен був “папірець”. Жодного дня не працював педагогом”. Пізніше був відповідальним у справах релігії (коментар про релігію від Сергія Миколайовича: “Я не борець з Московським патріархатом, я борець за добробут України та українського народу”).

Ще підлітком Сергій Миколайович стояв на обліку як складна дитина. За іронією долі в майбутньому працював як завідуючий відділу у справах молоді та спорту. На початку 90-х років організував екскурсію для дітей до Прилуцької колонії для неповнолітніх: “У автобусі не було вільних місць. По дорозі шум, гам. Після екскурсії всі їхали мовчки. Коли людина потрапляє в ув’язнення, вона втрачає здатність контролювати сама себе. Внутрішньої системи контролю їм не дозволено. Вільність, свобода – неймовірно корисна для розвитку. Відсутність зовнішнього управління дозволяє формувати внутрішні, осмислені норми поведінки не тому, що так прийнято, а тому, що сам так вважаєш”.

“Якщо говорити про систему суспільного устрою, то я розрізняю два способи взаємовідносин: один з первісних племен – як у вовчій зграї: “підкорити своїй волі” – яка діє і понині, другий – об’єднання навколо спільних цінностей та інтересів – цивілізований світ, демократія. Ми наймаємо для прийняття власних рішень відповідних службовців, чиновників, котрі мають діяти відповідно до нашої колективної волі. А у нас приходить керівник ради, і все виходить так: “О, мене обрали, я буду тут господарем”.

Писати та дописувати почав для “Колгоспної правди”, ”Рух інформує”. Свою роботу зараз пан Трегубенко оцінює “Дуже ефективно”. “Журналістика – це те, що прийнято називати польовими дослідженнями. Цим займаюся для своєї роботи заради суспільства. Якщо ти теоретизуєш і не перевіряєш це все на практиці, то ти “залетиш” невідомо куди у своїх висновках. Оце все дуже допомагає триматися в царині реальності.” Посвідчення журналіста Сергій Миколайович нам продемонстрував, тому можемо сказати: Сергій Трегубенко – журналіст.

Правила життя від Сергія Трегубенка:

Я ніколи в своєму житті не відходив від пріоритету розумності. У мене немає якихось традицій, завжди намагаюсь діяти по ситуації.

Для мене важливо, щоб розвивалося середовище. Пишаюся тими, хто живе в думках на користь суспільства.

Коли я думаю про те, чи щасливий я, то згадую творчість. Творчість: технічна та суспільно-політична – найкраща емоційна розрядка для мене.

Нема якоїсь речі, яку я би мріяв купити, не цікаво. Те, що важливо – не купується.


0 Comments