Березнянський евакуаційний пункт прихистив сотні людей, які виїжджали з Чернігова у березні 2022 року

Аби дізнатися, кому спала на думку ідея організувати пункт, за чиєї допомоги він працював, хто допомагав людям виїжджати з фронтового Чернігова через окуповану Березну, “Менщина” поговорила з головою Березнянської ОТГ Володимиром Павленком та працівниками селищної ради.

Володимир Павленко:

“Все почалося з того, що люди пробивали на Десні лід, щоб переправити рідних з Чернігова в окуповану Березну. Тоді ніхто не думав про щось інше, крім як врятувати своїх близьких та родичів з охопленого ворожим вогнем міста-героя Чернігова.

Коли з кожним днем кількість бажаючих переплисти на наш бік ставала все більшою, ми почали задумуватись над тим, де розміщувати людей з інших сіл та райцентрів. І тут приїхали на допомогу люди з Корюківки, адже багато жителів Корюківщини перебиралися завдяки нашій переправі. Далі приїхав голова Семенівської громади із допомогою. Потім долучилися Менська і Сновська громади. Та допомагали всі. І голови, і мешканці нашої та інших громад”.

Працівник селищної ради:

“Ми навіть не думали, що евакуаційний пункт набере таких масштабів. Працювало сарафанне радіо. Люди по кілька десятків кілометрів йшли до переправи, аби вибратися в більш безпечне місце. Їм було не так страшо бачити на нашому боці по три вряд ворожих літаки над головами, адже після тижнів, проведених у підвалах у холоді, голоді і стресі, вони вже не боялися того, що лякало місцевих мешканців.

Чомусь мені запамʼятався Володимир із Семенівки, який забирав свою сімʼю з Чернігова, а потім взявся допомагати абсолютно незнайомим людям дістатися з Чернігова. Чоловік навіть був поранений при волонтерстві, але це не стримало його бажання допомагати іншим.

З мешканців нашої громади найбільше людей з Чернігова до переправи через Десну з того боку перевезли: В’ячеслав Пінчук, В’ячеслав Донець, Андрій Холявко, Олександр Прилюк, Максим Шалигін, Олександр Конопля, Юрій Пінчук, Юрій Молодший, Дмитро Нестерук, Юрій Полуян. І це ще не весь перелік, адже всіх хлопців одразу не згадаєш. Але всім їм і кожному окремо величезна подяка.

Перевозили людей в човнах з боку Чернігова в бік Березни Олексій Карсан, Ярослав Іващенко, Петро Бусел. Це ті хлопці, яких одразу згадав. Були ж іще й інші герої. Тому хочу подякувати всім, хто брав участь у цій важкій справі.

Хлопці на човнах перевозили і померлих, і поранених, і самі ледь вціліли, але не перестали допомагати іншим. Були їхніми пасажирами мами з новонародженими малятами під куртками, і люди з обмеженими фізичними можливостями. Перевозили й господарів з котами та собаками.

На цьому боці, вже коли люди перепливали річку, на них чекали місцеві мешканці на бусах, великих машинах з причепами та кузовами. Всі допомагали.

В самому евакуаційному пункті працювали дівчата з відділу освіти, з дитячого садочка, з музею. Вони зустрічали людей, яких привозили з Чернігова, садили за стіл та пропонували чай, бутерброди, їжу”.

Інна Глухенька, начальниця відділу освіти, волонтерка на пункті евакуації:

“Запамʼятався випадок, коли з переправи привезли людей, серед яких була мама з маленькою дитиною, приблизно однорічного віку. Дитина була настільки налякана, що ховалася від людей. Навіть, коли я підійшла до дівчинки запропонувати печиво, вона сховалася”.

Працівник селищної ради:

“Найбільше жаль було дивитися на діток, які всіх і всього боялися. Вони навіть озиралися навколо, коли їм пропонували хліб із салом, печиво чи цукерку. Хотіли взяти, але боялися”.

Володимир Павленко:

“Під час окупації наші магазини не працювали. Таких продуктів як ковбаса, масло, хліб ми не бачили. Тут на допомогу прийшли голови інших громад. З Новгород-Сіверська нам передавали сир і масло. З Чернігова передали ковбасу. Геннадій Примаков заїжджав до нас та завозив всілякі продукти, серед яких консерви, чай, кава. Також він возив продукти і своїм хлопцям на іншу переправу.

Дуже допомагали й жителі нашої громади, адже вони несли з дому, хто що мав, ділилися останнім”.

Працівник селищної ради:

“Деякі працівниці пункту приносили консервацію, уже готову картоплю в каструлях, картопляні пиріжки, млинці, аби люди в очікуванні свого автобуса змогли перекусити. Люди з окружних сіл передавали свіжину.

Дівчата з відділу освіти Людмила Кабиш, Наталія Кремізіон, Інна Глухенька зустрічали людей, проводили за стіл, а потім допомагали знайти маршрутки, які приїздили з інших громад та чекали на своїх мешканців”.

Оксана Кремізіон, директорка КЗ “Березнянський історико-краєзнавчий музей ім. Г. Г. Верьовки”:

“Я почала виходити на чергування в евакуаційний пункт з 12-го березня 2022 року. Дівчата працювали в ньому раніше. Якщо не помиляюся, десь числа з 8-го. Чергувала я вже до його закриття.

Прийшовши зранку, ми мили підлогу, аби освіжити приміщення, заварювали чай, робили бутерброди, розкладали на тарілки оладки та принесену з дому їжу і ставили на стіл. Деякі люди, не ївши по сім-вісім днів, бо не мали чого, а з підвалів через постійні обстріли боялися вибиратися, тільки очима їли, бо боялися, але від гарячого чаю не відмовлялися.

Запам’ятався чоловік, який тримав у руках і їв тільки хліб, бо вже кілька днів його не бачив. Хліб пекли самі, на території громади.

Після чаювання люди чекали на маршрутку від своєї громади. Коли вже набиралася необхідна кількість людей, то маршрутка їхала. А бували випадки, коли не всім вистачало місця, тоді люди ночували в селищі. Допомагала з ночівлею Бурківська Євгенія Іванівна”.

Підготувала Ольга Довженко

Фото ілюстративне. З архіву менських волонтерів, які перевозили людей у той час.