Анжела Цигипа – переможець у номінації “Учитель чи тренер” конкурсу “Вибір року”. “Менщина” вирішила детальніше дізнатись про її життєвий шлях до керівника “Фієсти”.
“Я корінна менянка, навчалась у Менській гімназії (на той час школа ім. Леніна). Після школи навчалась у Прилуках на вихователя дошкільних закладів, а пізніше, вже заочно, здобула вищу освіту, у 2000 році закінчивши факультет фізичного виховання Чернігівського педагогічного університету. Паралельно працювала у Центрі творчості (Будинок школяра), де вела гуртки туризму й малювання. На той момент вища освіта необхідна мені була для того, щоб отримати більше знань, умінь, навичок у сфері гімнастики, бо цікавилась тільки нею.
У рамках програми туризму займалися акробатикою – це і стало відправною точкою, коли акробатика увійшла до мого життя і залишається дотепер. Їздили з дітьми на обласні змагання, привозили призові місця. На одному з таких змагань був конкурс художньої самодіяльності, на який ми з дівчатами підготували акробатичний виступ, який всім дуже сподобався.
Згодом вже директор Будинку школяра запропонував мені відкрити акробатичний гурток. На початку не була на 100% впевнена, що все вийде, бо багато чому треба було навчитись. Головна складність полягала в тому, що від нестачі досвіду та знань було досить важко поставити номер, тобто, вирішити саме творчі питання. Проте, коли ми почали працювати, то не ставили собі за мету досягти великих успіхів, спочатку просто плили за течією, робили те, що подобається, з любов’ю.
Зараз у нашому колективі працює три педагоги, а взагалі на гурток ходить близько 90 людей, але у зв’язку з карантином зараз не всі мають можливість ходити. Взагалі, карантин суттєво вплинув на діяльність: на початку карантину кількість людей на заняттях було обмежена (близько 5 людей), конкурси стали проводитись у дистанційному форматі (відправляли відео на конкурси через інтернет). Дуже сподіваємося, що найближчим часом ситуація з пандемією зміниться в кращу сторону, бо у дітей більше стимулу і натхнення виступати наживо.
Програми та ідеї створюємо самі. Акробатичні елементи у різних колективів схожі, але ми намагаємося поєднати їх так, щоб не повторювати. Готові також вислухати конструктивну критику. Коли після виступу глядачі, батьки пропонують своє бачення номеру, то завжди прислухаємося і враховуємо думки інших людей.
Свою роботу сприймаю завжди як хобі, адже я дійсно віддаю цьому захопленню все своє життя, хоч і зрозуміла це не одразу, а згодом, коли побачила, як діти теж віддаються цьому, як їм цікаво і як багато ініціативи є від їх безпосередньо. Навіть коли бувають складнощі, то саме діти являються для мене джерелом натхнення та мотивації.
Окремо від роботи моїм захопленням ще є виготовлення костюмів для “Фієсти”, адже успіхи зобов’язують гарно виглядати. Усі костюми виготовляємо самі, до цього процесу залучаємо всіх: я шию, вишиваю, батьки оздоблюють блискітками, а тому всі відіграють в житті гуртка дуже важливу роль.
Зараз беремо участь у дистанційних онлайн-конкурсах, які проходять в Києві, Кам’янець-Подільському та інших містах України. Дуже хочеться вже вийти з карантину та повернутися до звичного для нас процесу роботи та участі у конкурсах. У найближчому майбутньому вірю, що повернемось до участі в конкурсах, концертах. Невідомо, чи вийде у нас в цьому році поїхати кудись, але подорожі теж нас дуже добре мотивують. Так, з 2003 року нас запрошують до Франції, виступаємо в різних країнах за кордоном (Прага, Чехія, колектив хлопців був в Греції, Болгарії, Угорщині) і вже дуже звикли до цього, тому, коли виникла ця ситуація з пандемією, довелось змиритись із застоєм, але дуже сподіваюсь, що це ненадовго.
Не очікувала на перемогу в конкурсі, бо вважаю, що у номінації “Учитель або тренер” дуже сильна конкуренція і є багато класних, професійних фахівців, але при цьому вдячна за підтримку всім. Хочу побажати людям, які стають на шлях цієї професії, ніколи не здаватись і не опускати руки, завжди бути працьовитими та тоді успіх обов’язково тебе знайде.”