Андрій Скоробагатько: “У мене багато є мрій та бажань. Якщо брати суто футбольні, то дуже хочеться відновити весняний кубок”

Відкритий чемпіонат Менської ТГ з футболу зовсім недавно добіг кінця. Тріумфувала в ньому команда з Сосниці. Макошинська “Десна” фінішувала на другому місці, а менський “Кристал” – третім. Про те, який був чемпіонат, як стартував традиційний кубок “Золота осінь” та як виживає менський футбол під час війни, журналістці “Місцевих медіа” розповів Андрій Скоробагатько, який очолює Менську Федерацію футболу з 2024 року.

– Пане Андрію, певно, вас є з чим привітати?

• Ви про завершення чемпіонату? Якщо так, то вітання приймаються (усміхається). Ми подолали непростий і цікавий шлях.

– Яким він був взагалі цей чемпіонат?

• У будь-якій справі є як позитивні, так і не дуже приємні моменти. По-перше, чемпіонат успішно минув. Дуже важливо, що ми його пройшли і завершили на позитивній ноті, що особливо важливо в умовах війни. Багато хто має свою думку про футбол в цей нелегкий час: хтось вважає, що він не потрібен, а хтось має протилежну точку зору. Але як би ми не хотіли, мирне життя, навіть у важкий для країни період в її історії, йде своєю чергою. По-друге, хлопці, які зараз боронять нашу землю, кажуть, що чемпіонат з футболу, який ми висвітлюємо, надихає їх. Коли вони бачать свої рідні стадіони, села, людей – їм стає трохи легше. Вони нас читають, бачать, вболівають. Багато хто з них сам грав у футбол, навіть під час коротких відпусток, і буде грати після повернення додому після перемоги.

Стосовно самого проведення чемпіонату, то, як завжди, було багато організаційних питань. Чимало чого хочеться зробити, але розумієш, що без фінансування якісь речі недосяжні. А на якісь вистачає коштів, бо на Менщині ще є меценати і спонсори – люди, які люблять спорт і футбол, які допомогли командам і фінансами, і в інший спосіб. Знаю одне – футбол, мабуть, єдиний масовий соціальний проєкт на селі, адже люди із задоволенням ходять на футбол. Дуже хотілося, щоб це спонукало місцеву владу вкладати в це бодай невеликі кошти.

Зрештою я дуже задоволений, що ми все ж провели цей незабутній чемпіонат.

– Ми вас знаємо як фотокореспондента, чиї світлини вже багато років передають атмосферу футбольних баталій нашого регіону. Але цього року ваша роль несподівано змінилася. Як так сталося, що ви змінили роботу фотокора на посаду очільника федерації футболу, і що з Олександром Мицем, який очолював її багато років?

• А хто сказав, що я щось на щось поміняв? (сміється). Швидше – об’єднав. Фотографування – це велика робота. І моє велике захоплення. Всі думають: “пофоткав і пішов”. Це у футболістів все закінчується з фінальним свистком, але не у фотографа. Потім – обробка, сортування, завантаження в інтернет, і ще багато чого.

А з приводу посади голови футбольної федерації, то я її не прагнув. Навесні, перед нинішнім чемпіонатом, рада капітанів (як вищий орган проведення турніру) на своєму зібранні проголосувала за те, щоб я став головою Менської Федерації футболу, оскільки була реальна загроза зриву змагань. Секретар МФФ Олександр Миц відверто втомився самотужки “тягнути” всю цю роботу на своїх плечах. Тому на цю пропозицію я пристав.Треба ж було комусь це взяти на себе?

От і взяв. В організаційній роботі дуже багато допомагають Олександр Миц і один зі спонсорів чемпіонату – Віктор Захарченко. Дуже вдячний їм за це.

– Розкажіть про роботу федерації. Що ви робите, на яких засадах – чи отримуєте зарплату?

• Федерація – це не про кабінети, секретарок, кавомашину. Усього цього в нас немає. Ні, це звичайна робота, як кажуть – “виходити” до людей. Де я, де Олександр Миц та Юрій Андрійченко (це мої секретар і заступник) – там і наш офіс. А це зазвичай на сільських стадіонах та на стадіоні “Колос” в Мені. Раз на два тижні збиралися, вирішували нагальні футбольні проблеми. Якщо щось стосувалося регламенту, виносили на раду капітанів. Їх у нас цього року вісім – кожен має рівне право голосу.

Як і будь-яка праця, вона повинна оплачуватися. Так має бути, але у нас ніхто і ніколи нічого не отримував. Все тримається на ентузіазмі. Наскільки у нас його вистачить – побачимо. Але всі вихідні проводимо на свіжому повітрі. Ну і паралельно фотографую матчі чемпіонату – це моє хобі.

– Як федерація комунікує з радою капітанів? За ким останнє слово?

• Основне правило, яке хотілося б запровадити, щоб всі спірні питання, що виникають під час чемпіонату, були прописані в регламенті. Якщо цього не знаходимо, тоді виносимо на розгляд капітанів. Робимо це максимально прозоро через спільноту “Менський футбол” в соцмережі Facebook. Однак є багато питань, які не обов’язково треба виносити на розгляд, тоді федерація вирішує їх самостійно.

Наприклад, цього року було дуже спекотне літо, температурні рекорди природа била ледь не щодня. Ми винесли на розгляд капітанів питання про перенесення матчів на один тиждень. Ухвалили рішення, за яке проголосувала більшість. Але хотілося б, щоб капітани були активнішими і розуміли, що ніхто, крім них, не буде відповідати за їхні дії. Голосуйте активніше! Але вони молодці – все роблять, як того вимагає регламент.

– Мабуть, одне з головних питань – тема легіонерів. Багато суперечок щодо їхньої участі було ще до повномасштабного вторгнення, але й зараз їх не менше. Яка ваша особиста позиція?

• Моя позиція, можливо, не популярна – я за те, щоб збільшити ліміт, збільшити кількість легіонерів. Основна мета – зберегти команди, такі як “Фенікс”, “Садове” та інші колективи, що не стали учасниками турніру саме через цю опцію.

Кожне питання потрібно розглядати окремо: десь регламент “підлаштувати”, десь схитрити. Звісно, без переваги для когось. Але я хочу, щоб люди дивилися футбол і в Синявці, і в Стольному, і в Слобідці. Проблема, звісно, не лише в легіонерах, однак саме завдяки їм команди можуть набрати достатню кількість гравців. Наприклад, “Садове” просило додати ще кількох легіонерів. Чому не дозволити? Немає людей у цьому селі та в сусідніх. І головне – про яких легіонерів йде мова? Це звичайні хлопці з сусідньої Корюківської громади. Там немає чемпіонату, тож вони ладні грати у нас. Ще раз наголошую – кожне питання про легіонерів треба обговорювати окремо. Це дуже складна тема, але ми вже ніколи не зможемо на Менщині зібрати 22 команди чи більше. Треба на речі дивитися реально.

– Цього року турнір називається “Відкрита першість Менської ТГ”, більшість команд представляють Менщину. Чи обговорюєте ви можливість розширення зони учасників, залучення команд із сусідніх громад?

• Так, це ще одне болюче питання. Треба розширюватися, це факт. Є запити від команд зі Сновська, Корюківщини, Борзнянщини та інших регіонів. Але основна проблема – це логістика і судді. Якщо хочете приєднатися до нас, тоді доїзд наших команд у ваш регіон оплачуєте ви, або хоча б 50%. Це як один із варіантів. І ваш підготовлений суддя має бути в заявці команди.

Але одне точно знаю: щоб не трапилося, де б ми не були територіально, це завжди буде називатись “Відкритий чемпіонат Менщини”. Принаймні, допоки я на цій посаді.

– Цього року багато нарікань на роботу суддів. Інколи складається враження, що спортсмени до них надто критичні – точно більш критичні, ніж до власного рівня гри та знання правил. Хто судить ігри першості? Яка мотивація у цих людей?

• “Суддя” – це слово завжди було скрізь синонімом чогось поганого, упередженого. І не тільки в нашому чемпіонаті. Всюди. Чомусь кожен на полі знає, як грати, і вважає, що дуже добре знає правила футболу. Хоча насправді знання у багатьох дуже поверхневі – у гравців, а тим більше у вболівальників, від яких час від час ллється просто брудна лайка у бік арбітрів. Я б ніколи не взяв би свисток до рук, тому що це стрес, і я це бачу щонеділі. Про те, як судять наші незмінні два рефері – два Ігоря – Харета і Тимошенко – можна і потрібно писати книгу. Їхні жести, мова, їхнє поводження на полі. Починають вони з гумором та ентузіазмом, а закінчують просто виснаженими. Так, це нелегка робота. Що ними рухає? Любов до футболу. Точно не матеріальний зиск, бо команди символічно оплачують їхню працю. Вони справжні фанати футболу, і великий їм уклін за їхню роботу. Як я вже наголошував, у нас головне питання – це підготовка нових людей у ролі суддів. Будемо вирішувати це питання. Сподіваюся, наступного року наші арбітри ще не повісять свистки на цвях. Я дуже вдячний їм за їхню роботу.

– У цьому сезоні на полі видно багато школярів. Звісно, війна є однією з причин омолодження складів команд. Але загалом, як ви ставитеся до того, що школярі грають з дорослими – не зарано? Чи нема ризику травм?

• Ми беремо розписки у батьків, що вони згодні, що їхні діти грають з дорослими. Але це не означає перекладання відповідальності на батьків. Особисто я проти цього. Травма, яку може, не дай Боже, отримати 12-14-річний юнак, і яка залишить його калікою на все життя, не вартує того, щоб грати з набагато старшими дядьками. Усьому свій час. Але, відверто кажучи, грають школярі і в нашому чемпіонаті. Тут відповідальність і на нас, і на тренері, який ставить хлопця у склад, і на батьках, які відпускають свою дитину на футбол.

Є ще одна проблема. Вона стосується травм та присутності кваліфікованого лікаря на матчі. Це теж гроші, і це також лягає тягарем на команди. Однак це питання насамперед здоров’я, а інколи і життя. Тому його потрібно вирішувати.

– Розкажіть про Кубок “Золота осінь”. Хто буде брати участь у ньому?

• Це традиційний кубок для Менщини, і ми його знову проведемо завдяки спонсорській підтримці. Розкрию задум: вперше це буде великий красивий перехідний кубок, а команди, які його здобули, отримуватимуть репліку кубка. Це дуже яскравий турнір, тут може будь-хто виграти у значно сильнішої команди. Така собі родзинка на торті, що віншує собою сезон.

На жаль, команд, швидше за все, буде менше, ніж у чемпіонаті, але від цього турнір не стане менш цікавим. (матеріал готувався до початку змагань, усі 8 команд-учасниць чемпіонату стартували у кубку – прим.ред.)

– Наскільки нам відомо, на відміну від першості Менщини, цей турнір вже пройде без підтримки адміністрації ОТГ. Які у вас склалися стосунки з керівництвом громади? Представників міської ради часто можна побачити на стадіоні. Наскільки дієва їхня допомога у підтримці місцевого футболу?

• Скажу так: ніякої підтримки немає, крім дозволу на проведення матчів на стадіонах Менщини, хоча це їхня пряма робота. І нагородна продукція, яку вручили учасникам чемпіонату, такої якості, що… Повторюся, що без ентузіастів і спонсорів чемпіонату б не було – вони закривали всі “дірки” в процесі турніру – від покупки сіток для воріт до доїзду команд. А це не дешево. Один з меценатів сказав мені, що витратив 40 тисяч гривень, а чемпіоном його команда не стала.

Чесно, хотілося б мати свою людину у відділі спорту міської ради, щоб у нас було “футбольне лобі” в громаді, або, щоб мер любив спорт, як у сусідній громаді – Сосницькій. Але, на жаль, це лише мрії. Тому, мабуть, на наступний сезон знову будемо проводити чемпіонат власними силами.

Жодного разу не було на стадіоні в селі представника влади, але якщо нагородження – всі тут як тут, це і сумно і кумедно водночас.. Але ми переживемо, не вперше нам долати труднощі. Сподіваюся, при новій команді молодого і енергійного любителя спорту у відповідному відділі міськради щось зміниться. Віримо, але все ж насамперед розраховуємо на власні сили. Я хочу подякувати нашим спонсорам – Ігорю Власенку, Ігорю Кулику та багатьом іншим. Завдяки їхній підтримці ми сьогодні на Менщині граємо у футбол.

– Чи плануєте ви повернути “Кубок Перемоги” до календаря змагань? Багато років саме з цього турніру, що проводився у квітні-травні, розпочинався сезон. Проте потім з якоїсь причини його прибрали.

• Так, цей турнір треба повертати – може під іншою назвою, а може залишимо історичну. Але однозначно він корисний для “розгону” команд у сезоні,та ще і носить патріотичний відтінок. Проте багато що залежить від погоди. На жаль, у нас немає штучного поля великих розмірів, а сільські поля в цей час просто не готові до прийому футбольних матчів. Можливо, проведемо в “коробці” в гімназії, побачимо. У мене багато є мрій та бажань. Якщо брати суто футбольні, то дуже хочеться відновити весняний кубок.

– Які плани на новий сезон? Чи є у вас якась стратегія розвитку дорослого футболу в громаді?

• Стратегія одна – вижити і відстояти футбол на Менщині, зберегти його в тому вигляді, в якому є. Це вже буде добре. А для розвитку потрібні кошти. Чималі кошти.

Тому треба провести чемпіонат, Кубок “Перемоги”, Кубок осені. Хотілося б ще провести турнір до дня міста, турніри для ветеранів. Але, на жаль, вже забувається ця категорія футболістів. Виставити команду на область, підготувати нових арбітрів, відкрити спорт-кафе з ухилом на футбол… Це вже мене понесло (посміхається). Це все плани. Будемо все робити і проводити. Основне завдання – допомогти зберегти ДЮСШ, яка кує кадри для дорослого футболу. Але найголовніше для всіх нас перемога в цій війні. Велика вдячність і низький уклін воїнам ЗСУ, що нам дають можливість жити мирним життям і в тому числі грати у футбол.

Слава Україні! Слава ЗСУ!

Світлана Чичкан, “Місцеві медіа”