Уривки з “Книги пам’яті. Герої Менщини”. Спогади про Максима Головатого


Спогади про Максима Головатого (23.02.1992-18.02.2015), воїна, який загинув у ході неоголошеної війни на сході України.

Народився 23 лютого 1992 року у м. Мена Чернігівської області. У 2009 році закінчив Менську ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка.

Протягом 2009-2010 років навчався у Чернігівському професійнотехнічному ліцеї № 18 за спеціальністю «муляр-штукатур».

З квітня по вересень 2011 року проходив строкову військову службу у смт. Десна, в.ч. А1048 (навчальний центр). З вересня 2011 року по квітень 2012 року продовжував військову службу при військовій частині А 2320 у складі 36-ї окремої бригади берегової оборони (селище Перевальне Сімферопольського району, АР Крим). Працював на ТОВ «Мена ПАК».

Мобілізований до лав Збройних Сил України 28 квітня 2014 року. Молодший сержант 13-го окремого мотопіхотного батальйону (1-а окрема танкова бригада). Вважався зниклим безвісти з 18 лютого. Згодом був опізнаним серед загиблих. Максим загинув від снайперського вогню 18 лютого 2015 року під час відходу українських військ з міста Дебальцеве Донецької області. Тіло Героя привезли до рідного міста 29 квітня. Поховання відбулося 30 квітня у місті Мена Чернігівської області на центральному кладовищі. Указом Президента України від 21 березня 2016 року №103 Максима Головатого нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У сімейних документах родини зберігається «Лист батькам» від командування військової частини А 2320 Криму, у якому зазначено: «Ваш син Максим чесно й сумлінно виконував свій військовий обов’язок. Із перших днів служби він глибоко усвідомив відповідальність за виконання обов’язків захисника Батьківщини, з великою наполегливістю оволодів нелегкою професією воїна. Риси характеру, які ви виховували в ньому – мужність, товариськість, взаємовиручка, постійно служили позитивним прикладом і стимулом у службі. Ми постійно відчували результат вашого батьківського наказу – гідно служити народу України. Ви можете пишатися своїм сином, який дорожить честю своєї сім’ї, ім’ям батьків. Велика подяка вам за виховання сина».
Зі спогадів першої вчительки Скирти Катерини Михайлівни:

“Доброзичливий, наполегливий зеленоокий хлопчак зростав у мирі й гармонії, оповитий любов’ю й теплом родинного вогнища. Дисциплінований і відповідальний з дитинства. Дитина з відкритим серцем. Любив рухливі ігри. Залюбки грався з однокласниками в піжмурки, охоче долучався до «козаків-розбійників». До цього часу не можу повірити, що його «забрала» війна”.

Зі спогадів класного керівника Петрик Галини Іванівни:

“Під час першої відпустки Максим прийшов до школи. Пам’ятаю, неначе вчора це було: високий худорлявий хлопчина, зайшовши до класу, привітався з нами – і ми потонули в його посмішці. «Ну, то як там?» – перше запитання, що зірвалося з чиїхось вуст. І очікувана відповідь від хлопця, який не звик жалітися: «Нормально… Так, нормально», – і знову засяяла посмішка. А далі невимушене спілкування. Як зі своїм, з рідним. Максим весь час жартував та спонукав учнів до навчання. Хлопцеві вдалося зачепити той найпотаємніший куточок дитячих сердець, торкнутися самої душі. Учні дивилися на, здається, простого хлопця, в очах якого за посмішкою ховався весь біль пережитого. Він уже знав ціну життя. Він хотів жити! Ми говорили про майбутнє. Нам не хотілося згадувати минуле… «Обіцяй, що повернешся живим! Чуєш? Обіцяй!» Молоді вуста вкотре розтанули в посмішці: «Усе буде добре!»

Максиму Головатому, загиблому в АТО

В тім краю, де палав навіть синій туман,
Де сніги багряніли від крові,
Я в степу помирав від отриманих ран,
Та ще бачив вогні пурпурові.
Підіймалась зоря наді мною вгорі,
І за обрій душа відлітала.
Йшла бригада вперед по шляху, що горів,
А мене санітарам лишала.
У блакиті без меж зупинився на мить,
Я почув журавлине вітання,
Я не знав, що гроза мелодійно гримить
І буває без болю прощання.
Я залишив свій край і цвітіння земне,
Де радів росяному світанню,
Вдячний вам, що з любов’ю зустріли мене
Й провели у дорогу останню.
Я рідню шанував й дуже щиро любив,
Тож розлука хай серце не крає.
Ми зустрінемось тут, в потойбіччі доби,
В потойбіччі, що названо раєм…
Ніна Трало

Автори роботи: пошукова група у складі випускників Менської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Т.Г. Шевченка: Заборовська Ольга, Щербата Аліна. Керівник пошукової групи – Петрик Галина Іванівна, учитель української мови та літератури.

Джерело http://menarada.gov.ua/wp-content/uploads/2017/03/Knyha_pamyati.pdf


Коментарі 0