МЕНЩИНА ІСТОРИЧНА. Історія Мени від дохристиянської епохи до нашого часу


Ігор Андрієнко (стаття з архіву газети “Менщина” № 30 від 25 липня 2013 року)

У другому виданні книги “Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область” зазначено, що “територія сучасної Мени була заселена у давнину, про що свідчать виявлені тут поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.) і раннього заліза (юхнівська культура, V – III ст.. до н. е.), а також ранньослов’янські поселення перших віків нашої ери і сіверянські VIII – X ст.”

У районному краєзнавчому музеї зберігається немало археологічних знахідок, виявлених на території Мени та в її околицях, які є підтвердженням існування на території нашого міста давніх поселень, 3 – 4 – тисячолітньої давності.

У 1955 році при добуванні торфу в поймі річки Мена були знайдені три бронзові браслети і фігурна застібка-фібула, які датуються VII – VIII століттями і свідчать про давні торгівельні зв’язки нашого краю. На місці добування торфу було виявлено рештки досить великого судна, що є підтвердженням того, що річка Мена у давнину була судноплавною. Цікаво, що й нині прилегла до річки місцевість в напрямку до села Величківка зветься Пристань.

Через Мену проходив давній Сіверянський шлях, що зв’язував за часів Київської Русі два князівства – Чернігівське та Новгород-Сіверське. А за Сосницею проходив кордон між цими князівствами. Отже, займаючи таке зручне, вигідне положення, це поселення стало важливим місцем торгівельного обміну, звідки його й назва. Адже давнє слово “мена” є синонімом нині вживаного слова “обмін”.

В усіх фундаментальних довідникових виданнях, як дореволюційних, так і радянських, ми знаходимо свідчення, що Мена вперше згадується в 1066 році, наприклад в “Українському радянському енциклопедичному словнику”. Цікаву довідку про Мену можна знайти в “Географическо-статистическом словаре Российской империи”. Ось що там знаходимо:

“Местечко это еще в Х в. было значительным и крепким городом. В 1066 г. город был взят Святославом и Всеволодом Ярославичами, при чем жители были изрублены. В 1104 г. к нему без успеха подступали войска князей русских. В 1115 г. Мена была осаждена Великим князем киевским Владимиром Мономахом”

Такі ж дані про Мену наведені і в “Энциклопедическом словаре” Брокгауза і Єфрона.

У праці “Историко-статистическое описание Черниговской епархии” Ф. Гумілевського про Мену сказано: “Город, без сомнения, дотатарский”.

У 1239 році, під час монголо-татарської навали, Мена, як і більшість населених пунктів Чернігівщини, була зруйнована.

У другій половині XIV ст. місто ввійшло до складу Литовського князівства. Населення краю прагнуло звільнитися від іноземного панування, відстояти незалежність. У 1408 році під керівництвом Чернігівського князя Свидригайла було організоване посольство до Москви з метою одержання допомоги у боротьбі за визволення. У складі цього посольства згадується і менський князь Урустай.

Цей факт став приводом для твердження, наведеного в обох виданнях книги “Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область”, про те, що перша достовірна згадка про Мену в історичних джерелах належить до 1408 року.

Чому таке незвичайне ім’я менського князя? Урустай був, напевне, родичем литовського воєводи, князя Івана Глинського, який володів великою територією на Придесенні, в тому числі містом Хоробором, назву якого нині зберегла невелика річечка, що впадає в деснянську затоку Лиман біля макошинського заводу “Сільгоспмаш”. А неподалік від неї, на підвищенні – велике городище, залишки давнього міста – археологічна пам’ятка, яка нині взята під державну охорону.

Іван Глинський – татарин за походженням, нащадок відомого хана Мамая. Отже, й ім’я князя менського Урустай – татарське. До речі, в документах XIV ст. згадуються імена литовських підданих татарського походження – Кук та Максак. Можливо, від цих імен походять назви близьких до Мени населених пунктів – Куковичі та Максаки.

Далекий нащадок Івана Глинського – Єлена Глинська, мати Івана Грозного.

З 1503 року Мена була в складі Московської держави, а в 1619 році ввійшла до володінь Польщі. Значні маєтності на Чернігівщині мав польський магнат Адам Кисіль. В 40-х, на початку 50-х років у Мені існував його замок, який був добре укріплений. А в 1653 році, під час визвольної війни українського народу, коли польська шляхта втекла з Мени, замок, “хороми” Адама Киселя було зруйновано повстанцями.

У 1654 році місто стало адміністративним центром Менської сотні. За описом цього ж року Мена була добре укріплена, обнесена валом, біля якого в різних місцях знаходилось десять сторожових веж (башт), а до річки йшло сім підземних ходів з метою забезпечення жителів водою на випадок облоги.

Мена користувалась так званим Маґдебурзьким правом, мала своє міське самоуправління.

У 1730 році була збудована міська ратуша, у функції якої входили судові справи, керівництво торгівлею, ремісничими справами, міським будівництвом.

У 1749 році менські міщани надіслали скаргу цариці Єлизаветі з проханням відновити їх давні права і привілеї. До речі, у цьому цікавому документі, вперше опублікованому нашим земляком, істориком О. Лазаревським у 1866 році, менські міщани писали:

“Город Мена из давних же лет писан городом и ратуша в городе Мене имеется… и писано
его не местечком, но настоящим городом Меною”.

Сотенним містом Мена була до 1782 року.

З 1802 р. Мена – центр волості Сосницького повіту Чернігівської губернії. Хоча Мена йменувалася надалі позаштатним містечком, але продовжувала відігравати значну роль у розвитку торгівлі на Чернігівщині. Головне місце відводилось тютюну. Недарма навіть існувало прислів’я: “Местечко Мена – столица тютюна”. Важливе значення для економічного розвитку Мени мало відкриття в 1874 році залізниці.

Волосним центром Мена лишалася і після революції 1917 року, до 1923 року. У цьому році вона стала селищем міського типу.

З 1932 року Мена – районний центр. У 1966 році громадськість нашого міста урочисто відзначила його 900-річчя. Біля підніжжя обеліску Слави було замуровано капсулу з листом-зверненням до нащадків, людей, які будуть жити в 2066 році. У грудні цього ж року постановою Верховної Ради УРСР Мена була віднесена до категорії міст районного підпорядкування.

Фото 1 – Менський дитинець, 1654 рік. Картина з Менського районного краєзнавчого музею, намальована у 1997 році за ескізом Василя Давидкова згідно опису Мени 1654 року. Автор картини – Григорій Аврамович Домненко – художник, член Спілки художників України, уроженець села Ушня.

Фото 2 – Менський центр, 1967 рік


0 Comments