Архіви авторів: Андрій Гапон

У неділю на менському стадіоні “Колос” відкрили спортивний майданчик


Це перший із двох майданчиків, які придбала міськрада коштом міського бюджету. Бюджету спортмайданчик обійшовся майже в 94 тисячі гривень.

Спортивне обладнання виготовив та передав підприємець В’ячеслав Барабаш (Чернігів).

Другий спортивний майданчик встановлюють на міському пляжі.

Автор – Сергій Крицький

У районному чемпіонаті з футболу зіграє 21 команда

У неділю, 14 травня стартує чемпіонат Менського району з футболу. Цього року у змаганнях прийматиме участь 21 команда: 18 команд з Менщини та 3 – з Сосницького району.

Як і раніше, колективи поділені на дві ліги: вищу та першу. У вищій лізі цього року зіграють 9 команд, у першій – 12. Склад учасників:

Вища ліга
Авангард (Мена)
Волинка (Сосницький р-н)
Вьюнка (Сосницький р-н)
Десна (Макошине)
Дягова
Кудрівка (Сосницький р-н)
Полісся (Березне)
СК Мена
Синявка

Перша ліга
Березна
Кооператор (Мена)
Куковичі
Ніка (Киселівка)
Полісся-2 (Березна)
Темп (Мена)
Торнадо-Праця (Стольне)
Фаворит (Семенівка)
Фортуна (Слобідка)
Чапаєв (Садове)
Шанс (Величківка)
Ювента (Феськівка)

Турнір проходитиме за “коловою системою”(кожен з кожним) і завершиться наприкінці вересня. Календар ігор можна подивитися за посиланням: bit.ly/menafootcalendar

“Пам’ятаємо минуле заради майбутнього”


Менська районна бібліотека

“Пам’ятаємо минуле заради майбутнього”. Під такою назвою учні 5-Б, 5-В та 11-В класів школи ім. Шевченка здійснили екскурс в історію Другої світової війни.

Працівники дитячої бібліотеки організували зустріч школярів з директором краєзнавчого музею Віталієм Крутим. Віталій Олександрович розповів, чому ми відзначаємо 8 та 9 травня, звідки з’явився символ – червоний мак. Також він детально переповів історію братської могили активістів, яка знаходиться вздовж так званої “старої куковицької” дороги. В цій могилі захоронені цілі сім’ї, включаючи немовлят. Чорною датою для Менського району стало 24 березня 1943 року, коли було розстріляно близько 60-ти чоловік, а взагалі в “Книзі скорботи України” по Менському району встановлено 1046 імен.

Після виховної години учні поклали квіти до пам’ятника жителів та військовослужбовців Менщини, розстріляних в роки окупації 1942 – 1943 років.

Жителька Стольного не хоче приєднання Стольного до Менської ОТГ. Судиться

15 травня у Менському районному суді відбудеться судовий розгляд за позовом однієї з місцевих мешканок, яка вимагає встановити факт не входження Стольненської громади до Менської ОТГ.

Джерело: тижневик “Чернігівщина”

Раніше “Менщина” вже публікувала замітку про те, що у Стольному намагаються скасувати рішення сільради про обєднання з Менською громадою:
http://mena.org.ua/blog/u-stolnomu-namahayutsya-skasu..

В понеділок 8 травня по вулиці Шевченка посадили два десятки туй


У рамках екологічної концепції фестивалю Barterwille Art Fest, команда організаторів фестивалю спільно з активістами Менської Молодіжної Міської Ради за сприяння КП “Менакомунпослуга” провела акцію «Посади дерево – продовж життя своєму місту!».

СК Мена – володар кубку “Перемоги”


Учора, на стадіоні “Колос” відбувся фінальний матч першого у цьому році районного турніру з футболу – кубку “Перемоги”. За звання кращої команди турніру боролися два менські колективи – СК Мена та Кооператор.

Більш досвідченим гравцям СК Мени протистояла “наймолодша” команда турніру. Юні футболісти Кооператора, хоча і виглядали не погано, однак досвід все таки взяв верх над молоддю. У підсумку 6:0 – впевнена перемога СК Мени

По завершенню гри футболістів обох команд нагородили медалями, переможець отримав кубок.

А вже наступної неділі стартує чемпіонат району, у якому, в цьому році, візьме участь 21 команда.

Декларація Віктора Остапенка

31 березня 2017 року Віктор Остапенко, перший номер у списку Аграрної партії України на виборах до Менської об’єднаної територіальної громади, подав декларацію про доходи за 2016 рік. Згідно цього документу у праві користування Віктора Павловича та членів його сім’ї (дружина) перебуває:

квартира загальною площею 62,5 м2 (м. Мена);
земельна ділянка площею 0,6719 га (с. Ушня);
земельна ділянка площею 2,9469 га (м. Мена);
земельна ділянка площею 9,81 га (с. Бігач);
житловий будинок загальною площею 0,77 га (с. Бігач);
житловий будинок загальною площею 0,06 га (м. Мена);
легковий автомобіль ЗАЗ “Славута” (рік випуску 2006);
легковий автомобіль ГАЗ – 3102 (рік випуску 1983).

Сукупний дохід Віктора Остапенка у 2016 році склав 126 тисяч 662 гривні, із них: спадщина – 95 178, дохід від передачі майна в оренду – 7092, інші види доходів – 24 392 гривні. Дохід дружини за 2016 рік склав 15 600 гривень.

Проект “Розумне місто”. Від менян надійшло 28 звернень

На початку цього року Мену було підключено до веб-сервісу “Розумне місто” – всеукраїнської інтернет-платформи для електронного врядування міст.

З початку роботи сервісу меняни були не дуже активні – мало хто надсилав заявки. Чи то люди не знали як, чи може просто не хотіли. Однак, згодом жителі дещо активізувалися.

В основному надсилали звернення стосовно відсутності освітлення та незадовільного стану дорожного покриття.

На даний час за допомогою цього ресурсу було опрацьовано 28 звернень менян.
Третину заявок було виконано, частина знаходиться у роботі, деякі поки що залишаються відкритими.

Заявки на усунення дефектів ЖКГ у Мені можна подивитися тут: http://www.rozumnemisto.org/mena/defects/list?page=3

Вибори міського голови у цифрах

Найбільше людей проголосувало: у Мені – на дільниці у будинку культури – 1312, по селах – у Феськівці – 545
Анатолій та Павло Примакови на двох набрали 383 голоси – 3,3%
Геннадій Примаков отримав більшість голосів на 13 дільницях, Олександр Мисник – на 14
Кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними – 402 (найбільше у Стольному – 76)
Усього у голосуванні взяли участь 12325 осіб
Кількість невикористаних виборчих бюлетенів – 8896
Найменший розрив між Примаковим і Мисником на дільниці в Осьмаках – 3 голоси
Загальна явка виборців – 58,6%

Як розподілилися голоса по дільницях можна подивитися тут: http://bit.ly/menarada

Екзитпол “Челайна” по лідерам передвиборчих перегонів “помилився” на 5 та 7 відсотків


Інтернет-портал ЧЕline під час виборів до міськради Менської ОТГ, 30 квітня, проводив екзитпол (паралельний підрахунок голосів).

Одразу після закінчення голосування видання повідомило, що перемогу одержав Олександр Мисник: “За нього проголосували 47,8% виборців. Його опонент Геннадій Примаков одержав 43,2% голосів. Інші кандидати загалом набрали 9% голосів… Похибка становить приблизно 2,8%” https://cheline.com.ua/news/society/na-viborah-golovi..

Згідно останніх даних (даних ТВК), насправді кандидати отримали такі результати: Олександр Мисник набрав 41% голосів, Геннадій Примаков – 48%, інші кандидати – 11% (Костянтин Ніколайчик – 8%, Анатолій і Павло Примакови – 3%).

Отже ЧЕline невірно визначив лідера перегонів, по результатам Олександра Мисника помилилося на 7% і по результатам Геннадія Примакова – на 5%, а не на 2,8%, як було зазначено.

Пізніше ЧЕline опублікував матеріал, у якому заявив, що дані його екзитполу не співпали з реальними результати через заявлену похибку в 2,8%, а також через те, що в даних опитування не були враховані голоси виборців, які голосували “на дому” https://www.facebook.com/cheline.com.ua/photos/a.1180..

Хоча при оприлюдненні результатів екзитполу про можливість помилки через голосування “на дому” ЧЕline не згадував.

Міськрада шукає фірму, яка зробить “європейське” вуличне освітлення в Мені. Ціна питання – 8,8 мільйона гривень

Менська міськрада шукає підприємство, яке проведе реконструкцію вуличного освітлення. На цей проект місто у свій час отримало грант ЄС. Частина роботи вже виконана. Залишилось купити і встановити близько тисячі нових світильників та демонтувати близько тисячі старих. На це все планують витратити до 8,8 мільйонів гривень (без ПДВ).

Учора міськрада провела публічні торги через систему “Прозоро” https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2017-04-14-000763-c

Змагалося троє учасників.

Найнижчу ціну запропонував ФОП Нечаєв Віталій Павлович (м. Чернігів) – близько 7 мільйонів (знизив першочергову ціну майже на 1,8 мільйона).

Зараз комісія приймає рішення, чи віддавати йому це замовлення (можуть відмовити через те, що в системі “Прозоро” відсутні необхідні документи цього ФОПа).

Наступний учасники торгів – ТОВ “ДОРЕКС”. Підприємство пропонує зробити реконструкцію за 8 мільйонів гривень. Зареєстроване це підприємство в Києві. Власник – полтавчанин Олег Халаш.

Третій учасник – ПП “ПОЛТАВА-ПАРИТЕТ”. Підприємство пропонує зробити реконструкцію за 8,5 мільйонів гривень. Зареєстроване підприємство в Полтаві. Власник також полтавчанин – Олександр Мордасов.

Дані про власників підприємств отримані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

-—

Реконструкцію планують робити в межах КТП: 149,186,188, 202, 205, 212, 214, 343. На яких саме вулицях має з’явитися освітлення “Менщина” вже писала. Зайти запис можна за посиланням http://mena.org.ua/blog/menschyna-zyasuvala-yaki-vuly..

Хід виборів. За попередніми підрахунками лідирує Геннадій Примаков

Менська територіальна виборча комісія оголосила перерву до 14:00 2 травня.

На даний час уже прийняті протоколи з усіх виборчих дільниць. Дані занесуть до електронної бази де і будуть підбивати підсумки. Остаточні результати виборів будуть оприлюднені не пізніше 5 травня.

За попередньою інформацією голоси розподілилися наступним чином:

Геннадій Примаков – 5789 голосів;
Олександр Мисник – 4874 голоси;
Костянтин Ніколайчик 986 голосів.

Однак, офіційні результати голосування можуть бути з незначними змінами

Уривки з “Книги пам’яті. Герої Менщини”


Спогади про Максима Андрейченка (30.09.1992 – 20.08.2014), воїна, який загинув в ході неоголошеної війни на сході України.

Народився 30 вересня 1992 року у місті Мена Чернігівської області. Після закінчення школи вступив до Конотопського політехнічного технікуму Сумської області. Здобув вищу освіту у Конотопському політехнічному інституті.

З 21 серпня 2013 року приступив на контрактну військову службу у частині А 1815 (селище Гончарівське Чернігівського району) механіком-водієм танка.

Загинув 22 серпня 2014 року внаслідок попадання снаряду в танк під час виконання бойового завдання біля селища Біле Лутугинського району Луганської області. Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Похований у місті Мена Чернігівської області на кладовищі по вул. Лермонтова.

Наказом Всеукраїнської спілки учасників бойових дій в АТО «Побратими України» за проявлену особисту мужність, стійкість та рішучість, виявлені при виконанні військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя під час захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України у ході проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Зі спогадів матері Людмили Андріївни Андрейченко

Майже в семирічному віці Максим пішов до першого класу. Наприкінці дев’яностих кожного вечора вимикали світло, Мена опускалася в морок. У кімнаті запалювали свічку, відгортали доріжку й крейдою писали на лінолеумі літери, готуючи Максима до школи. Навчання давалося швидко, пам’ять хлопчик мав гарну. Одну тільки літеру «о» він ніяк не міг запам’ятати, тому мама порівнювала її з бубликом, так цю літеру школярик і називав у першому класі.

У технікумі ще на першому курсі Максим написав гарну курсову роботу, на останньому її зарахували як дипломну. Під час служби в Гончарівському його інколи просили полагодити комп’ютер, чи встановити потрібну програму, він з радістю відгукувався на прохання. Коли Максим уклав контракт на військову службу, то товариш кликав його до зв’язківців, але Максим став механіком-водієм. Чоловік, який в армії ремонтував танки, не міг зрозуміти, чому синові до душі припала саме ця військова спеціальність. Хоча хлопець сам ще в п’ятому класі розбирав та збирав велосипед. Я коли вперше побачила розібраний велосипед, то заспокоїла себе тільки тим, що чоловік скоро з роботи прийде та полагодить, але результат перевищив усі її сподівання: син усе зробив сам.
Зі спогадів першої вчительки Валентини Іванівни Василенко

Коли вперше зустрілася з Максимом, мене вразив його погляд, не по-дитячому серйозний. Усі дітки бігали по шкільному подвір’ю, галасували, а він стояв осторонь і спокійно спостерігав за всією цією метушнею. Здавалося, що це не першокласник, а доросла людина. Навчався наполегливо. Ніколи нікого не ображав, а навпаки, ставав на захист. Учень був мужнім та терплячим до болю.

Пригадую такий випадок. Пролунав дзвінок з уроку. Усі вибігли з класу. Максим спокійно йшов по коридору. Раптом із сусіднього приміщення рвучко відчинилися двері й залізною ручкою дуже сильно вдарили його по голові. Кров ураз залила обличчя, одяг. А хлопчик не зойкнув і не заплакав. Увесь час, поки йому надавали першу допомогу, лише кривився, не вронивши ні сльозинки. Цей випадок запам’ятала на все життя. Тоді я подумала: мужня дитина, із цього хлопчика буде справжній чоловік. І як виявилося, не помилилася.

Хлопець був дуже серйозним і в усьому проявляв себе так, немов старший за своїх однолітків на декілька років. А в житті склалося інакше: Максим назавжди залишиться молодшим за них. І житиме серед нас, поки пам’ять про нього живе в наших думках і серцях. Вічна пам’ять Герою!

Зі спогадів класного керівника Щипун Юлії Михайлівни

Було в Максима улюблене хобі – комп’ютер. За ним він проводив увесь свій вільний час. Тому й майбутнє навчання та роботу Макса всі пов’язували з комп’ютером. Після закінчення школи випускники часто приходили до мене додому. Приходив і Максим. Останній раз – 8 березня 2014 року, коли на Сході України вже розпочиналися сутички. За півроку він дуже змінився. Переді мною вже стояв не юнак, а змужнілий, підтягнутий молодий чоловік, який і мислив по-іншому. Розповідав, що спочатку було важко, не побайдикуєш, не поспиш досхочу. Але зараз задніх намагається не пасти, хоче покинути заочне навчання в Конотопському інституті та влітку вступати до військового училища.

Максим був по натурі своїй цивільною людиною, рішення хлопця пов’язати життя з армією здалося неймовірним. Коли розпочалася повномасштабна війна, я кожного дня заходила на сторінку «В контакті», перевіряла, чи є нові записи. Статус Максима «В контакті» «Да здравствует новый день!!!» вразив до глибини душі. Це було напередодні його загибелі.

Зі спогадів командира екіпажа Володимира Клименка

З Максимом я був знайомий з вересня 2013 року, коли він уклав контракт і розпочав службу. Був час, коли ми служили в різних ротах. Але влітку 2014 року, коли на Сході розпочалися активні бойові дії, я, Коля Лущик та Максим Андрейченко ввійшли до складу одного екіпажу. Хлопці були справжні професіонали.

У червні особовий склад бригади та техніку завантажили на залізничний потяг та відправили до Луганської області. Перше місце дислокації – м. Щастя. Для посилення піхоти три екіпажі приєднали до 128-ої бригади, що розташовувалася під містом Металіст. Там сепаратисти постійно обстрілювали наші позиції з мінометів та «Градів». Ми відстрілювалися. Так тривало два-три тижні.

Згодом отримали наказ про зміну позицій. Попереду село Леніно, згодом Григорівка, селище Біле і злощасні Зайці. У Зайцях створювали новий блокпост. Раптово розпочався обстріл з боку противника гарматами Д-30. Ми з Колею були в машині, Максим ззовні. Снаряд вцілив у машину. Микола загинув на місці, його розірвало. Я вискочив із машини і впав, отримав поранення в голову та руку, Максим – у ноги та серце, але залишався живим.

Нас підхопила піхота, яка стояла з нами на блокпосту. Надали першу медичну допомогу. Максу вкололи два уколи знеболювального, третій не кололи, боялися, що не витримає серце. Зупинили «Газель» та відправили до госпіталю, але на той час він змінив місце розташування, про що нас не повідомили завчасно. Максим не доїхав до нього, помер у мене на руках. Медики сказали, що хлопець отримав поранення, не сумісне з життям, помер внаслідок кровотечі. Андрейченко Максим був справжнім професіоналом, надійним товаришем і чудовою Людиною.

Зі спогадів майора Олексія Івановича Пилипка

Від того часу, коли був укладений військовий контракт Максим служив у 2 танковій роті під моїм командуванням. Молоді військовослужбовці обов’язково проходили навчання. Хлопець старанно оволодівав знаннями. А з початком військових дій, до навчання ставилися більш ретельно.

Максим був відповідальний, добре обслуговував бойову техніку, знав, що від цього залежить життя всього екіпажу. Бойові задачі, військовослужбовець ретельно виконував і доповідав про результат. Володимир Клименко був командиром екіпажу танку. Він – досвідчений військовий, мав п’ятирічний досвід несення військової служби. Разом з Максимом був контрактником. А от Коля Лущик, навідник, був мобілізований до частини, коли почалася антитерористична операція, але у свій час він здійснював військову строкову службу в танкових військах за цією спеціальністю.

Улітку під моїм керівництвом службу несло три екіпажа. Першим місцем нашої дислокації було місто Металіст, а потім Георгієвка та селище Біле. Я зі своїм екіпажем стояв з однієї сторони Білого, а екіпаж під командуванням Клименка з іншої. Про загибель хлопців я нічого не знав. Зранку наступного дня (23 серпня 2014 року – авт.) до мене приїхав командир нашого блокпосту й сказав, що потрібні механік та навідник. Я відповів, що не можу надати, тому що залишаюся сам. Ось тоді дізнався про загибель Колі та Максима. Пізніше приїхали хлопці та розповіли, що Андрейченко був ще живий, коли його везли до госпіталю.

Автор роботи: Внукова Алла, учениця 11–Б класу Менської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Т.Г. Шевченка. Керівники – Щипун Юлія Михайлівна, учитель історії та правознавства.

Джерело http://menarada.gov.ua/wp-content/uploads/2017/03/Kny..

Геннадія Примакова та Валерія Гайдукевича скоріш за все судитимуть у Мені


20 квітня у Сосницькому районному суді розглядали питання про відвід судді Андрію Слісарю по кримінальному провадженню про обвинувачення Геннадія Примакова та Валерія Гайдукевича.

Розглянувши матеріали справи та звернення сторін, суд не знайшов обставин які б викликали сумніви у неупередженості судді Андрія Слісаря. Тому клопотання прокурора Дмитра Розенка суд не задовольнив.

Відео Сергія Трегубенка: https://youtu.be/EZKxufBaziA

Знайомство з Анатолієм та Павлом Примаковими. Продовження…


Із автобіографії Анатолія Примакова

Примаков Анатолій Іванович народився 3 листопада 1957 року в місті Карасук, Новосибірської області (Російська Федерація).

Громадянин України. Освіта середня: в 1974 році закінчив Ковпитський учбовий комбінат за спеціальністю електрик.

1975 – 1977р. – служба в армії.
1977 -2015 р. працював електриком у ДП “Чернігіврайагролісгосп”.

Пенсіонер. Участі в діяльності громадських організацій не приймав.

Склад сім’ї:
син Примаков Павло Анатолійович;
донька Лук’яненко Вікторія Анатоліївна.

Проживаю: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Ковпита, вул. 8 Березня, 56.

Представницького мандату не маю. Судимість відсутня.

Із автобіографії Павла Примакова

Примаков Павло Анатолійович народився 4 грудня 1991 року у с. Ковпита, Чернігівського району Чернігівської області

Громадянин України. Освіта середня у 2010 році закінчив Городнянську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат.

Тимчасово не працюю. Участі в діяльності громадських організацій не приймав.

Склад сім’ї:
батько Примаков Анатолій Іванович;
сестра Лук’яненко Вікторія Анатоліївна.

Проживаю: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Ковпита, вул. 8 Березня, 56.

Представницького мандату не маю.Судимість відсутня.

Також “Менщина” ознайомилась із деклараціями Анатолія та Павла Примакова.

У праві користування Анатолія Івановича знаходиться земельна ділянка площею 50 соток та житловий будинок у с. Ковпита (143 м2). Загальна сума сукупного доходу у 2016 році склала 13 200 гривень.

У декларації Павла Примакова – суцільні прочерки.

Декларація Геннадія Примакова


27 березня 2017 року Менський міський голова Геннадій Примаков заповнив декларацію про доходи за 2016 рік. Згідно цього документу у праві користування Геннадія Анатолійовича та членів його сім’ї (дружина і донька)перебуває:

житловий будинок загальною площею 84,5 м2;
земельна ділянка площею 10000 м2 (смт Макошине);
земельна ділянка площею 130 м2 (м. Мена);
земельна ділянка площею 20000 м2 (с. Данилівка);
земельна ділянка площею 3158 м2 (м. Мена);
легковий автомобільVolkswagen Caddy (рік випуску: 2005);
інше нерухоме майно (202 м2)

На рахунках у фінансових установах у декларанта знаходиться 1355 гривень, у членів його сім’ї – 2229 гривень.

За основним місцем роботи у 2016 році Геннадій Примаков отримав заробітної плати у розмірі 85 тисяч 686 гривень.

Члени сім’ї міського голови у 2016 році одержали 74492 гривень сукупного доходу, з яких: 8004 – заробітна плата, 28610 – допомога по безробіттю, 35000 – дарунки(призи), 2257 – дохід від передачі в оренду майна, 621 – інші види доходів.

Знайомтесь: Анатолій та Павло Примакови – кандидати на посаду голови Менської ОТГ

Передвиборчих програм до комісії кандидати не подали. Автобіографії та декларації опублікуємо трохи пізніше

Геннадій Примаков: “Де буде центр госпітального округу, вирішить телефонний дзвінок”


Нещодавно “Менщина” поспілкувалася з кандидатом на посаду голови Менської об’єднаної територіальної громади Геннадієм Примаковим. Зокрема, ми спитали, яку позицію він займає стосовно госпітального округу. Ось що Геннадій Анатолійович відповів:

“Згідно інформації якою я володію, я знаю одне – що є розпорядження голови облдержадміністрації в якому є госпітальні округи з визначеним центром, як би він не називався Північний, Південний, Східний чи ще якийсь…

Я обома руками за, щоб у нас був госпітальний центр. Розуміємо який рівень фінансування буде. Але питання округу вирішувалося не зараз, а протягом року. Їздили туди наші мужі чи не їздили? Знаю що не їздили.

Депутат Верховної ради, який лобіює інтереси госпітального округу в Корюківці належить до правлячої партії Президента. Депутат, який представляє інтереси нашого округу, він сам по собі. У нас є потужна фракція – Радикальна партія, і я впевнений, що ця проблема буде вирішена завдяки підтримці Олега Ляшка. Тільки так…

Те що хтось створить госпітальну комісію, яка буде вирішувати це питання…Да все буде вирішувати телефонний дзвінок.”

На відео інтерв’ю з Геннадієм Примаковим. Про госпітальний округ на 25:13

Олександр Мисник: “У Мені є всі передумови для створення госпітального центру”

 


Нещодавно “Менщина” поспілкувалася з кандидатом на посаду голови Менської об’єднаної територіальної громади Олександром Мисником. Зокрема, ми спитали, як вирішується питання стосовно центру госпітального округу. Ось що Олександр Петрович відповів:

“Питання щодо центру медичного округу буде вирішувати госпітальна рада, яка буде формуватися із представників районів, що увійшли до цього округу, в залежності від кількості жителів. Підтримують створення центру округу у Мені: Сосницький, Коропський та Новгород-Сіверський райони. Разом, включаючи Мену, це приблизно 61% жителів округу, тому отримаємо більшість представників у госпітальній раді…

Якщо назва госпітального округу співпадає з назвою адміністративного центру, який входить до цього округу, то у нього буде преференція щодо визначення госпітального центру. Ми ці преференції прибрали, округ із Корюківського перейменували на Північний…

Лікарні, які не будуть у центрі округу, в жодному випадку не закриються. Вони просто будуть мати якийсь статус. Якщо, наприклад, центр буде у Мені, то лікарня інтенсивного лікування другого рівня може бути не тільки тут, а і в Корюківці. Це знову ж таки визначить госпітальна рада…

Я навіть не хочу говорити, що Мена не буде центром округу. Мена буде центром! Тут всі передумови для цього є.”

На відео інтерв’ю з Олександром Мисником. Про медичний округ на 33:47

Визначилися четвертьфіналісти кубку “Перемоги”


У суботу, 15 квітня, відбулися матчі ⅛ фіналу кубку “Перемоги”. За вихід у наступну стадію змагалися 16 футбольних колективів:

Кооператор (Мена) – Десна (Макошине) – 1:0;
Синявка – Волинка (Сосницький р-н) – 0:1;
Куковичі – Вьюнка (Сосниця) – 1:4;
Кудрівка (Сосницький р-н) – Полісся (Березна) – 2:2 (серія пенальті 4:3);
Торнадо-Праця (Стольне) – Ніка (Киселівка) – 2:1;
Фаворит (Семенівка) – ФК Березна – 5:1.

Нагадаємо, що 2 гри ⅛ фіналу відбулися трохи раніше. 9 квітня СК Мена перемогла Дягову з рахунком 8:1, Авангард переграв Темп – 3:0.

Таким чином у четвертьфіналі, який пройде 23 квітня, зіграють:

Фаворит (Семенівка) – Волинка (Сосницький р-н);
СК Мена – Авангард (Мена);
Кооператор (Мена) – Торнадо-Праця (Стольне);
Кудрівка (Сосницький р-н) – Вьюнка (Сосниця).

На подвір’я колишнього голови Покровської сільради кинули “коктейль Молотова”


У ніч з 12 на 13 квітня у двір колишнього голови Покровської сільської ради Миколи Пономарьова кинули ємність з горючою сумішшю, схожою на “коктейль Молотова”.

За словами Миколи Івановича тієї ночі його дружина помітила за вікном невелике полум’я. Вийшовши на двір, господар самостійно загасив палаючий предмет. Вранці викликав поліцію.

Правоохоронцям колишній чиновник повідомив, що політичною діяльністю уже не займається і чому так сталося не розуміє. Внаслідок даної події майно не постраждало.

У зв’язку з відсутністю кримінального правопорушення, відомості в єдиний реєстр досудових розслідувань не заносили.

За інформацією Менського відділу поліцію

Менська районна дитяча бібліотека поповнилася новими книгами


Для маленької дитини, яка лише починає життєвий шлях, книга є невичерпним джерелом інформації. Але у книги є могутні суперники – телевізор, комп’ютер, планшет, всілякі гаджети. Біля них більшість часу проводить вся родина. Втрату зв’язків з книжкою в ранньому віці неможливо компенсувати в майбутньому.

Нещодавно фонд Менської дитячої районної бібліотеки поповнився новими книгами пізнавального та художнього змісту українських та зарубіжних авторів. Сім десятків книг надійшло за програмою “Українська книга” та подарувало видавництво “Сім кольорів”. На четверговому засіданні “Сімейного вулика” дітки з батьками із захопленням знайомилися з новими надходженнями та брали книги для домашнього читання.

Книжковечір закінчився переглядом лялькових вистав “Друже милий пам’ятай” та “Зайчикова казочка”.

За інформацією Менської районної бібліотеки
Джерело: http://meadm.cg.gov.ua/index.php?id=240695&tp=0

На відновлення ліфту в менській лікарні виділили 94 тисячі гривень


11 квітня у Менській центральній районній лікарні відбувся перший запуск ліфту після його відновлення.

За словами головного лікаря району Петра Хомрача ліфт був збудований ще у 1986 році, але з невідомих причин в експлуатацію його тоді так і не здали. З того часу їм жодного разу не користувалися.

“Ідею відновити ліфт, ще до Нового року запропонував голова районної ради Олександр Мисник. Кошти на її реалізацію запланували виділити із районного бюджету”, – каже Петро Петрович.

Ще взимку запросили фахівців із Чернігова, щоб ті оглянули ліфт і дали висновок щодо можливості його відновлення. Спеціалісти оцінили вартість ремонтних робіт у 120 тисяч гривень. Вирішили провести конкурс через “Прозорро”.

Тендер на технічне обслуговування та ремонт ліфту виграла фірма ПП “Ливадия” із Чернігова, яка запропонувала свої послуги за 94 398 гривень. В кінцевому результаті це дало змогу зекономити близько 26 тисяч гривень.

Для того щоб ліфт повноцінно курсував трьома поверхами довелося зробити навіть невеликі перепланування. Тепер хворих можна буде транспортувати до хірургічного, дитячого, реанімаційного та пологового вдділення.

Однак кожен бажаючий не зможе кататися туди-сюди. Його використовуватимуть лише для транспортування хворих чи осіб, які дійсно потребують цього. У приймальному відділенні чергуватиме санітарка, яка і буде допомагати у перевезенні пасажирів

Передвиборна програма кандидата на посаду голови Менської міської об’єднаної територіальної громади Костянтина Олексійовича Ніколайчика


Шановні виборці!
Дорогі земляки!

Сьогодні в житті нашої громади настає переламний момент. Ми об’єднуємося задля побудови кращого життя, задля розвитку і процвітання рідної землі, заради добробуту людей, які живуть у нашому місті, селищі і селах.

Чи зможемо скористатися можливостями, які надає нам реформа децентралізації? Чи станемо господарями на своїй землі, здатними самостійно вирішувати всі питання, які ставить перед нами життя? Відповіді на ці питання багато в чому залежать від того, який вибір ми з вами зробимо 30 квітня, коли прийдемо на виборчі дільниці.

Моя Програма – проста і зрозуміла. Я балотуюся на посаду голови об’єднаної територіальної громади, бо хочу, аби люди нарешті відчули себе справжніми господарями на своїй землі.

Аграрна партія України рішуче виступає проти «дикого» розпродажу головного багатства нашої країни – землі. Я переконаний у правильності такої позиції. Тому на посаді голови ОТГ робитиму все, щоб наші щедрі землі слугували громаді, щоб нелегка селянська праця приносила добробут родинам, щоб кожен житель громади ставав заможнішим і впевненим у майбутньому.

В об’єднаній громаді всі населені пункти мають розвиватися, навіть найменше село не повинно залишатися поза увагою. Одне з найголовніших завдань – забезпечити відчутне поліпшення життя не тільки жителів міста, але й мешканців усіх населених пунктів, які входять до ОТГ.

Буду максимально використовувати всі можливості для покращення соціальної інфраструктури – ремонту доріг, медичних закладів, шкіл. Усе це можливо, якщо розумно й ефективно розпорядитися бюджетом ОТГ.
Разом ми зможемо відстояти формування центру госпітального округу в Мені. У будь-якому випадку, медична сфера, особливо у сільських населених пунктах, має значно підвищити рівень обслуговування людей. Бо здоров’я наших жителів – це основа основ.

Маємо налагодити зручне й постійне транспортне сполучення між населеними пунктами об’єднаної територіальної громади. Люди повинні мати всі можливості для прямого спілкування з керівництвом громади і вирішення власних актуальних проблем. Разом з тим, працюватиму, аби максимально наблизити послуги, які необхідні жителям громади, безпосередньо до населених пунктів, де вони мешкають.

Серед головних завдань, які вирішуватиму як голова об’єднаної територіальної громади, – благоустрій населених пунктів, освітлення вулиць, прибирання та вивезення побутових відходів.
Не залишиться без уваги і всебічний розвиток дітей та юнацтва, бо вони – наше майбутнє. Тому освіта, творчість, заняття спортом, реалізація молоддю свого потенціалу – завжди будуть серед пріоритетів у роботі органів об’єднаної громади.
Турбота про людей поважного віку – це наш святий обов’язок. Маємо гарантувати ефективний соціальний захист тим, хто його потребує, і про кого не може ефективно піклуватися держава.

Шановні земляки! Це лише деякі завдання, які ставлю перед собою вже сьогодні. Якщо ви довірите мені очолювати нашу громаду, залучатиму до роботи кожного, хто не згоден з ситуацією, яка склалася сьогодні, і хто хоче та може змінювати її на краще.

Переконаний, що до управління мають прийти нові люди, яким не байдуже наше спільне майбутнє.

Не маю жодного сумніву у вашій мудрості і в тому, що 30 квітня ви зробите правильний вибір. Вибір на користь собі, своїм дітям та онукам. Вибір на користь рідній землі! Разом – ми сила, яка здатна подолати всі негаразди!

Щиро ваш Костянтин НІКОЛАЙЧИК.

АВТОБІОГРАФІЯ
кандидата на посаду голови
Менської міської об’єднаної територіальної громади
Костянтина Олексійовича НІКОЛАЙЧИКА

Народився 20 вересня 1991 року у м. Миколаєві.
У 2013 році закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Землеустрій та кадастр», кваліфікація: інженер-землевпорядник.
Після отримання освіти займався підприємницькою діяльністю. По листопад 2016 року працював інженером-землевпорядником в ТОВ «Геопростір плюс».
Проживаю в с. Киселівка Менського району. Неодружений.
Член Аграрної партії України.
З 2015 року – депутат Менської районної ради VII скликання.

Від редакції: програми інших кандидатів будемо публікувати, як тільки отримаємо інформацію. До речі, у комісію жоден кандидат своєї програми ще не подав

Уривки з “Книги пам’яті. Герої Менщини”


Спогади про Олександра Уткіна (07.11.1970 – 20.08.2014), воїна, який загинув в ході неоголошеної війни на сході України.

Народився 7 листопада 1970 року у селі Подище Прилуцького району Чернігівської області, проте його раннє дитинство минуло у селищі Прогрес Менського району Чернігівської області.

З дитячих років доля підготувала Сашкові важкі випробування. Уже в 6 років у зв’язку з сімейними обставинами він разом зі своєю сестрою Іриною потрапив до дитячого будинку. У віці 7-ми років вступив до 1-го класу Чернігівської школи- інтернату, звідки у 1978 році був переведений до школи-інтернату м. Городня Чернігівської області, де отримав восьмирічну освіту.

9-й та 10-й класи Олександр навчався у Чернігові. Вчився добре. Найбільше любив українську та російську мови та літературу. Математичні дисципліни давалися важче. Був всебічно розвинутою особистістю. Мав чимало талантів, які намагався реалізувати. Займався танцями, боротьбою, різьбленням та скульптурою по дереву, чеканкою жерсті, футболом.

Навчаючись у старших класах, вирішив готувати себе до служби в армії. Його мрією було стати «десантником», тому хлопець зайнявся парашутним спортом. У його активі було 10 стрибків із парашутом. Та за станом здоров’я (плоскостопість) його мрії не судилося здійснитись.

У 1988 році був призваний до лав Збройних сил СРСР. Строкову службу проходив в Естонії. Був сапером. Під час служби був поранений. Після демобілізації отримав освіту будівельника. Йому довелося попрацювати будівельником-висотником, охоронцем, деякий час служив в одному з спецпідрозділів СБУ. Проживав і працював у місті Славутич, а останнім часом його домівкою було місто Кролевець Сумської області. З початком неоголошеної війни на сході України добровольцем пішов до лав резервістів батальйону «Донбас».

Олександр не міг довго сидіти на одному місці, а тому часто змінював роботу. Йому довелося попрацювати будівельником-висотником, охоронцем, деякий час служив в одному з спецпідрозділів СБУ. Саша мав дуже багато друзів. Його життєвим кредо була російська приказка «Не имей сто рублей, а имей сто друзей». Та понад усе на світі любив свою сестру, з якою довелося пройти через величезні труднощі від самого дитинства.

У нього було підвищене почуття справедливості, за яку він готовий був на все. А от із створенням власної сім’ї в нього не склалося. З початком неоголошеної війни на сході України добровольцем пішов до лав резервістів батальйону «Донбас». Був командиром розвідувального відділення. Навчав молодь військовій справі.

За свій дар лікувати опорно-руховий апарат і передбачати майбутнє отримав позивний «Калдун» і наголосив на тому, що писати слід саме через «а», оскільки таке написання нагадує його рідний край з усіма особливостями вимови. Олександр був віруючою людиною, знав дуже багато молитов, з собою завжди носив молитовник і хрестик, хоча охрестили його лише у віці 20-ти років.

Та, на жаль, вищі сили не втримали мужнього бійця вдома і не вберегли його від страшного буття війни. Він без роздумів відправився у зону проведення АТО, як тільки для цього з’явилася потреба і можливість. На запитання сестри Ірини: «А воно тобі треба?», Саша однозначно відповів: «Я не хочу, щоб те, що відбувається на Донбасі прийшло на Чернігівщину».

Загинув Уткін Олександр Анатолійович 20 серпня 2014 року під час подій в районі Іловайська, а саме в с. Грабське, Амвросіївського району, Донецької області. Похований у селі Киселівка Менського району.

Ось як описує ті події однополчанин Олександра журналіст Євген Шевченко:

«…У мікроавтобусі, який вивозив поранених з Іловайська, їх було дев’ятеро: вісім бійців батальйону «Донбас» і молодий солдатик Збройних сил. Вони не здогадувалися, що кільце навколо міста вже зімкнулося. Вони їхали, а на них уже чекали… Два взводи російських десантників, які влаштували ту засідку, підпустили їхню «Тойоту» якнайближче й відкрили шквальний вогонь зі стрілецької зброї та гранатометів. Троє бійців з позивними «Калдун», «Арт» і «Румун» загинули одразу. Інші під градом куль вистрибнули з машини, яка вже перетворилася на решето, і, відстрілюючись, втекли в лісосмугу…»

Друзі і однополчани згадують «Калдуна» як доброзичливу, щедру, життєрадісну людину, надійного бойового товариша, вірного друга, який завжди готовий прийти на допомогу. З його вуст ніколи не сходила посмішка і лише перед своєю останньою поїздкою, сідаючи в авто він із сумом промовив: «Я так стомився, я так хочу додому…»

Не судилося здійснитися ще одній мрії: чоловік придбав будиночок у лісі біля ставка (оскільки обожнював ліс і риболовлю) і планував переїхати туди на постійне місце проживання, та війна внесла свої корективи…

Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Похований Герой у селі Киселівка Менського району Чернігівської області. Односельчани шанують пам’ять про Олександра Анатолійовича. На місцевому обеліску слави йому встановлений меморіальний знак.

Автори роботи: вихованці гуртка «Джура» Киселівської ЗОШ І-ІІІ ст.: Гончаров Сергій, Євус Іван, Васько Максим, Оліфіренко Віталіна, Лях Дмитро, Олещенко Олеся, Громиченко Дарина, Ігнатовський Олександр, Кугук Роман, Малетич В’ячеслав, Ходько Ярослав, Ходько Олександр. Керівник пошукової групи – Степанюк Григорій Улянович, учитель історії.